1 Розділ 19 Частина

— Я працюватиму разом із вами на новій посаді. Пані Верена сказала, що ви можете взяти із собою одну служницю, яка вже знайома з розпорядком королівського крила. А оскільки останні пів року я працювала з вами, мене призначили вашою помічницею.

Я деякий час мовчала. Потім підвелася й обійняла її.

— Лісетто!

Вона здивовано розсміялася.

— Гадаю, ви раді?

— Ти навіть не уявляєш наскільки. Якщо мені доведеться проводити цілий день поруч із королем, мені знадобиться хоча б одна людина, якій я зможу довірити свої думки.

— Сподіваюся, ви не збираєтеся довіряти мені державні таємниці.

— Поки що ні.

— Яке полегшення.

Я відпустила її й знову подивилася на теку.

— А це все обов’язково прочитати?

— Повністю. До початку вечірнього прийому.

Я заплющила очі.

— Звісно.

Лісетта присунула до столу два стільці, дістала з теки кілька аркушів і розклала їх переді мною.

— Пані Верена наказала передати, що правила складені спеціально для нових служниць, які працюватимуть безпосередньо при королі. Там зазначено все: від порядку привітання до того, як слід подавати чай.

— Чудово. Завжди мріяла отримати письмовий дозвіл на подавання чаю.

— Ельдаріє!

— Усе, мовчу.

Я сіла за стіл. Лісетта вмостилася поруч, розгорнула перший аркуш і почала читати вголос.

— «Перше. Службовець, який супроводжує Його Величність, зобов’язаний знати імена, титули та належність до клану всіх осіб, внесених до списку запрошених на офіційні заходи».

— Розумно, — сказала я.

— «Коли гість наближається, необхідно своєчасно повідомити Його Величності його повне ім’я та титул, а також родову належність, якщо така є».

— Теж розумно.

— «Повідомлення слід робити тихим голосом, не порушуючи перебігу привітання».

Я кивнула.

— Отже, коли посол підходить до короля, я повинна назвати королю ім’я посла?

Лісетта підняла очі від паперу.

— Не просто назвати, а прошепотіти на вухо королю.

Я подивилася на неї.

— Я зрозуміла, Лісетто.

— Просто уточнюю.

— Тоді уточни ще, будь ласка, наскільки тихо я маю це робити. Не хотілося б випадково оголосити ім’я посла на весь зал.

Вона всміхнулася.

— Тут написано: «Так, щоб слова чув виключно Його Величність».

— Чудово. Сподіваюся, ніхто не вимагатиме від мене вимірювати відстань між моїми губами та королівським вухом.

Лісетта пирснула зі сміху.

— Не смійтеся, — сказала я, хоча сама ледве стримувала усмішку. — Цілком можливо, що на наступній сторінці це вже передбачено.

Вона перегорнула аркуш.

— «Друге. Під час кожної зустрічі з Його Величністю службовець зобов’язаний вітати його встановленим поклоном, незалежно від місця зустрічі та обставин».

— Під час кожної зустрічі?

— Так.