1 Розділ 18 Частина

Натомість я попрямувала до сходів, намагаючись не надавати його словам надто великого значення.

Коли я повернулася до своєї кімнати, сонце вже піднялося досить високо, щоб осяяти все внутрішнє подвір’я палацу.

Сніг продовжував падати. На балюстрадах лежав тонкий білий шар, а на доріжках виднілися сліди чобіт і невеликих палацових екіпажів. Унизу двоє садівників обережно струшували сніг зі сріблястих гілок дерев. Поруч із фонтаном служниця розкладала свіжі квіти у високі кам’яні вази, наче зовсім не помічала холоду.

Я зняла рукавички, поклала їх на стіл і почала розстібати застібки накидки.

Мені потрібен був хоча б невеликий перепочинок, щоб спокійно обміркувати все, що сталося.

Нова посада. Неочікуване розпорядження короля. Пан Тарвен, який, імовірно, уже встиг скласти про мене вкрай невтішну думку.

І цілий вечір, який тепер доведеться провести поруч із королем.

Я присіла на край ліжка.

— Чудово, Ельдаріє, — пробурмотіла я. — Саме цього тобі й бракувало.

— Чого саме?

Я різко повернула голову.

Лісетта стояла у дверях, притискаючи до грудей товсту теку з паперами. На її обличчі грала усмішка, а в очах читалася така цікавість, що я відразу зрозуміла: вона вже щось чула.

— Ти колись навчишся стукати?

— Я стукала.

— Коли?

— Поки ви розмовляли самі із собою.

Я подивилася на неї.

— Це не рахується.

— Тоді наступного разу стукатиму голосніше.

Лісетта увійшла й зачинила двері. Потім поклала теку на стіл і з урочистим виглядом розгладила її передню обкладинку.

— У мене для вас новини.

— Якщо це ще одне розпорядження пана Тарвена, можеш одразу нести його назад.

— Ні, пані. Цього разу розпорядження королівське.

Я насторожилася.

— Що там?

Лісетта розвернула теку до мене.

На обкладинці срібними літерами було написано:

«Правила служби при особі Його Величності короля Нітари».

Кілька секунд я дивилася на назву.

Потім повільно перевела погляд на Лісетту.

— Ні.

— Але я ще нічого не сказала!

— Тобі й не потрібно. Я вже бачу, що нічого доброго це мені не обіцяє.

— Насправді обіцяє. Мене теж переводять.

Я підняла голову.

— Що?

Усмішка Лісетти стала ще ширшою.