1 Розділ 17 Частина

Він подивився на мене з таким незворушним виразом обличчя, що я зрозуміла: він чудово усвідомлює, наскільки безглуздо виглядає вся ця ситуація.

— Не встиг.

Я мовчки дивилася на нього.

— Ви хочете сказати, що мене перевели на нову посаду, змінили мої обов’язки й змусили сперечатися з управителем лише тому, що ви не встигли мене попередити?

— Якщо викласти все саме так, це справді звучить не надто розумно.

— Тому що це й не надто розумно, ваша величносте.

Рейдар розсміявся. Цього разу по-справжньому. Він відкинувся на спинку крісла й провів рукою по волоссю, наче намагався повернути собі колишню серйозність, але не міг.

— Ви дивовижна жінка, Ельдаріє Рейвальд.

— Я воліла б бути просто добре поінформованою службовицею, ваша величносте.

— Боюся, це вже неможливо.

Я не втрималася від усмішки. Хоча б тому, що король, на відміну від пана Тарвена, був готовий вислухати мої заперечення. І, що ще дивовижніше, іноді погоджувався з ними.

— Можете йти, — сказав Рейдар. — Сьогодні ввечері я чекаю на вас у королівському крилі. Завтра ми детальніше обговоримо ваші нові обов’язки.

Я підвелася.

— Дякую, ваша величносте.

Біля дверей я зупинилася й обернулася.

— І ще одне, пані Рейвальд? — запитав він.

— Так, ваша величносте?

— Якщо пан Тарвен знову доручить вам обслуговувати гостей на прийомі, повідомте мені.

Я злегка схилила голову.

— Обов’язково. Хоча сподіваюся, що наступного разу він усе-таки вирішить запитати, перш ніж віддавати розпорядження.

Рейдар усміхнувся.

— На це я б не розраховував.

Я вклонилася й вийшла з кабінету.

У коридорі на мене чекав капітан Вейл, який, судячи з виразу його обличчя, уже здогадався, чим закінчилася розмова.

— Ну що, пані Рейвальд? Вас відправили прислуговувати гостям?

— Ні, капітане.

— Яке полегшення.

— Його величність підтвердив, що це не входить до моїх обов’язків.

— Отже, сьогодні ввечері в нас буде на один привід для хвилювання менше.

Я подивилася на нього.

— Чому?

— Тому що, якби вас поставили обслуговувати гостей, я б не заздрив тому, хто наважився б поскаржитися на вашу роботу.

Я похитала головою.

— Ви надто багато про мене думаєте, капітане.

— Можливо. Але я маю ще одне спостереження.

— І яке ж?

Він трохи нахилився до мене й стишив голос:

— Його величність рідко сміється під час робочих розмов.

Я на мить завмерла.

— І що це має означати?

— Нічого конкретного.

Едріан випростався й усміхнувся.

— Просто спостереження, пані Рейвальд.

Я нічого не відповіла.