1 Розділ 14 Частина

Я здригнулася й обернулася. Біля вікна, склавши руки на грудях, стояв капітан Едріан Вейл.

З його обличчя було цілком зрозуміло, що він чув мої останні слова.

— Ні, капітане. Звісно, не про вас.

— Яке полегшення. А я вже почав хвилюватися.

— Ви завжди підслуховуєте чужі розмови?

— Лише ті, що закінчуються такими цікавими висновками.

Я зітхнула.

— Якщо ви прийшли повідомити, що король знову змінив розклад, то я воліла б почути цю новину від когось іншого.

— Боюся, сьогодні вам не пощастить. У мене для вас є повідомлення від його величності.

Я випросталася.

— Яке саме?

— Вам належить з'явитися до королівських покоїв за кілька хвилин. Його величність бажає обговорити з вами деякі питання, пов'язані з вашим переведенням.

Я подивилася на нього з неприхованим здивуванням.

— Він знає про переведення?

— Гадаю, саме він і розпорядився його здійснити.

— Але навіщо?

Капітан знизав плечима.

— Про це вам краще запитати в короля.

— Чудово. Спочатку мене переводять на нову посаду, потім доручають роботу, яка не має до неї жодного стосунку, а тепер я повинна з'явитися до короля, щоб з'ясувати, чому все це відбувається.

Едріан задумливо подивився на мене.

— Якщо дозволите, пані Рейвальд, ви могли б спробувати сприймати все, що відбувається, трохи спокійніше.

— Якщо дозволите, капітане Вейле, ви могли б спробувати опинитися на моєму місці.

— Не впевнений, що впорався б.

— Отож.

Він розсміявся.

— За кілька хвилин, пані Рейвальд. Не змушуйте його величність чекати.

— Я ніколи не змушу короля чекати.

— Ловлю на слові.

Я попрямувала до сходів, залишивши капітана біля вікна.

Цього разу мені справді слід було поквапитися.

Але перш ніж вирушити до короля, я вирішила зазирнути до своєї кімнати й привести себе до ладу. Після розмови з Тарвеном мені хотілося хоча б на кілька хвилин залишитися в тиші. Я не любила, коли мене ставили перед фактом. Ще менше мені подобалося, коли люди сприймали моє мовчання за згоду.

Втім, якщо Рейдар справді вирішив перевести мене на нову посаду, я збиралася з'ясувати, чого саме він від мене очікує.

За кілька хвилин я вже стояла перед дверима королівських покоїв. Цього разу вартовий одразу впізнав мене й без зайвих запитань пропустив усередину.

У кабінеті було тихо. На письмовому столі лежали документи, біля вікна стояв тацюк із чашкою чаю, а на кріслі недбало залишили темно-синю накидку. Король сидів за столом і читав листа, притримуючи його однією рукою.

Він не підвів голови, коли я увійшла.

— Зачекайте трохи, пані Рейвальд.

— Звісно, ваша величносте.

Я зупинилася біля дверей.