1 Розділ 13 Частина

Я прочитала кілька рядків. Потім перечитала їх ще раз, сподіваючись, що неправильно зрозуміла написане.

Ні. Усе було цілком зрозуміло.

— Пане Тарвене, тут зазначено, що сьогодні ввечері я маю прислуговувати на королівському прийомі.

— Цілком правильно.

— Але це не входить до моїх обов'язків.

Він склав руки за спиною.

— Тепер входить.

— Перепрошую, але моя посада не передбачає обслуговування гостей. Я відповідаю за королівські покої, підготовку приміщень і нагляд за прислугою. Для прийому є окремі служники.

— І всі вони вже розподілені між залами.

— Тоді слід призначити когось із вільних слуг.

— Ви вільні.

Я подивилася на нього.

— Я повинна завершити передачу справ, перевірити кімнати й підготувати королівські покої до вечора!

— У вас достатньо часу.

— Сумніваюся, що його вистачить на все.

— Отже, доведеться працювати швидше.

Він промовив це цілком спокійно, ніби йшлося про звичайнісіньке прохання. Я подивилася на аркуш у своїх руках. Унизу стояв підпис управителя.

— А якщо я відмовлюся?

Тарвен повільно підняв брови.

— Ви збираєтеся відмовитися від прямого розпорядження?

— Я збираюся нагадати, що маю власні обов'язки.

— А я нагадую вам, що тепер у вас є нові.

Він зробив паузу, а потім додав:

— Вам слід навчитися бути корисною не лише там, де вам зручно.

Я відчула, як мої щоки спалахнули.

Не від сорому — від роздратування. Я вже чотири роки працювала в палаці, нерідко затримувалася до пізнього вечора й не раз брала на себе чужі обов'язки, коли хтось хворів або не справлявся з роботою. Мені ніколи не потрібно було пояснювати, що означає сумлінно служити короні.

Але виправдовуватися перед людиною, яка, здавалося, заздалегідь вирішила вважати мене ледачою та непоступливою, я не збиралася.

— Я ніколи не відмовлялася від роботи, пане Тарвене.

— Тоді не бачу причини продовжувати цю розмову.

Я обережно склала розпорядження.

— Як забажаєте.

Він, імовірно, очікував, що я продовжу сперечатися. Але мені вже було досить. Я вклонилася й попрямувала до дверей.

— Пані Рейвальд.

Я зупинилася.

— Намагайтеся не забувати, що ваше нове становище вимагає особливої дисципліни. Його величність не терпітиме ваших заперечень щоразу, коли щось піде не так, як вам хочеться.

Я обернулася й спокійно подивилася на нього.

— Якщо його величність вважатиме мої заперечення недоречними, він зможе сказати мені про це сам.

На обличчі Тарвена з'явився вираз, який я воліла не тлумачити.

— Це його величність король!

— Дякую, пане Тарвене, я знаю.

Я вийшла, обережно зачинивши за собою двері.

І лише в коридорі дозволила собі тихо промовити:

— Нестерпна людина.

— Ви про мене?