1 Розділ 12 Частина

Я не відразу відповіла.

— На інші посади?

— Так.

— І куди мене збираються перевести?

Він подивився на мене так, ніби це запитання було передчасним.

— До королівських покоїв.

Я насупилася.

— Але я й так працюю в королівському крилі.

— Не зовсім. Ваша нинішня посада передбачає нагляд за приміщеннями та прислугою. Тепер же вам доведеться працювати безпосередньо при його величності.

Кілька секунд я мовчала, намагаючись зрозуміти, що саме змінилося.

— Перепрошую, але хто ухвалив це рішення?

— Розпорядження надійшло з королівського кабінету.

Я згадала ранкову розмову з Рейдаром. Він справді наказав стежити за порядком у своїх покоях, але нічого не говорив про переведення.

Невже це було пов'язано з нашою зустріччю?

— Коли переведення набуває чинності? — запитала я.

— Негайно.

— Негайно? Але в мене є обов'язки, які необхідно завершити. Я відповідаю за підготовку кімнат для гостей і роботу кількох служниць.

— Цими питаннями займатиметься інший розпорядник.

— Якого ще потрібно ввести в курс справи.

— Це вже не ваш клопіт.

Я стримала зітхання.

Не тому, що була незадоволена самою посадою. Робота безпосередньо при королі могла виявитися цікавою, а можливо, навіть полегшити виконання деяких обов'язків. Але мені не подобалося, коли рішення ухвалювали без пояснень, особливо якщо вони стосувалися людей, за яких я відповідала.

— Чи можу я хоча б дізнатися причину переведення?

— Ви хочете знати, чому вас призначили на посаду, про яку мріють багато палацових служників?

— Я хочу знати, чому мої обов'язки змінили без попередження.

Тарвен невдоволено стиснув губи.

— Вам слід навчитися приймати рішення вищих за посадою осіб без зайвих запитань.

— Я вмію це робити, пане Тарвене. Але мені також відомо, що служба при дворі не звільняє людину від необхідності розуміти свої обов'язки.

Він підвівся з-за столу.

— У такому разі ви швидко освоїтеся на новому місці. Можливо, там вам пояснять, коли слід говорити, а коли — виконувати наказ.

Я відчула, як усередині наростає роздратування, але змусила себе промовчати. Не кожне зауваження потребувало відповіді. Іноді розумніше було завершити розмову й узятися до справ. Я підвелася й поправила рукави.

— Дякую за роз'яснення. Я підготую все необхідне для передачі своїх обов'язків.

— Не поспішайте, — зупинив мене Тарвен.

Я обернулася. Він узяв зі столу невеликий аркуш паперу й простягнув мені.

— Є ще одне доручення.