1 Розділ 11 Частина

— Спочатку я вислухаю. А потім вирішу, що йому відповісти.

Дівчина усміхнулася й відступила, пропускаючи мене до коридору.

Якщо пан Тарвен знову збирався пояснювати мені, як слід виконувати свою роботу, на нього чекав вельми неприємний сюрприз. Адже сьогодні я була в особливо гарному настрої.

Кабінет пана Тарвена розташовувався на другому поверсі господарського крила, між кімнатою старшого скарбника та архівом палацових розпоряджень. Я бувала тут нечасто й воліла, щоб так і залишалося.

Коли я увійшла, управитель сидів за письмовим столом, переглядаючи якісь папери. На ньому був темно-сірий камзол, а біля правої руки лежала розгорнута облікова книга. Він не відразу підвів голову, хоча мої кроки напевно почув.

Я зупинилася перед столом.

— Ви кликали мене, пане Тарвене?

— Так. Сідайте.

Я сіла на стілець навпроти нього й склала руки на колінах.

Управитель дочитав сторінку, перегорнув її й лише тоді подивився на мене. У його погляді не було ані привітання, ані звичайної ввічливості, якої придворні дотримувалися навіть у розмовах із тими, хто їм не подобався.

— Мені повідомили, що сьогодні ви втручалися в роботу кількох служників, — почав він.

— Якщо ви маєте на увазі скатертини, то я лише перевірила, чи відповідають вони замовленню.

— Я маю на увазі не тільки скатертини. Мені також повідомили про вашу розмову з одним зі слуг і про те, що ви розпорядилися повернути до кабінету його величності стару чорнильницю.

— Усе вірно.

— Ви завжди так охоче визнаєте свої вчинки?

— Коли не бачу в них нічого поганого.

Тарвен відклав перо.

— Здається, ви не розумієте свого становища, пані Рейвальд.

Я промовчала, очікуючи продовження.

— Ви служите при королівському дворі. Це велика честь, якої не кожен може удостоїтися. Однак таке становище вимагає певної стриманості. Ви не можете втручатися в кожне рішення, яке вам не до вподоби, й очікувати, що всі навколо беззаперечно виконуватимуть ваші вказівки.

— Я не очікую, що вони виконуватимуть мої вказівки, — відповіла я. — Я очікую, що вони сумлінно виконуватимуть свої обов'язки.

— І хто, на вашу думку, визначає, як саме їм слід це робити?

— У межах моїх обов'язків — я.

Він відкинувся на спинку крісла.

— Он як.

У кабінеті запала тиша. За вікном лунали голоси працівників, які переносили ящики до західного входу. Десь у коридорі дзенькнула зв'язка ключів.

Тарвен уважно дивився на мене, і я вперше подумала, що він, імовірно, заздалегідь підготував цю розмову. Можливо, йому справді хотілося поставити мене на місце. Можливо, він вважав, що кілька років служби при дворі зробили мене надто самовпевненою.

Я не збиралася полегшувати йому завдання, але й сваритися без причини не хотіла.

— Пане Тарвене, — промовила я спокійніше, — якщо я припустилася помилки, то готова її виправити. Але я не вважаю помилкою дотримання розпоряджень короля.

— Ви надто часто посилаєтеся на його величність.

— Тому що я служу в його палаці.

— Поки що.

Я трохи підняла голову.

— Що ви маєте на увазі?

Тарвен вирівняв папери, що лежали перед ним.

— Ваше ім'я внесено до списку служників, яких планують перевести на інші посади. Сьогодні вранці я отримав відповідне розпорядження.