1 Розділ 9 Частина

Я розгорнула тканину.

Білий шовк із тонкою блакитною вишивкою по краях. Робота була акуратною, хоча в кількох місцях візерунок здавався трохи темнішим, ніж належало.

— Хто приймав замовлення?

— Пан Тарвен.

Я підняла очі.

— Тоді я перевірю особливо ретельно.

— Ось цього я й боялася.

— Ви самі доручили мені перевірити скатертини.

— І вже шкодую про це.

Ми попрямували до сходів, що вели до господарського крила. По дорозі пані Верена розповідала про прийом, що наближався. Очікувалося прибуття кількох знатних сімей із північних земель, а також посланців двох сусідніх королівств. На честь гостей мали влаштувати вечерю у великій залі, після якої відбудеться музичний вечір.

Для палацу це означало чимало клопоту.

Потрібно було перевірити кімнати для приїжджих, підготувати одяг для слуг, узгодити меню, прикрасити зали та переконатися, що жоден із гостей не отримає приводу поскаржитися на гостинність корони.

Останнє, за словами пані Верени, було особливо важливим.

— Торік посланник із Ліарена написав цілого листа своєму правителю через те, що йому подали чай недостатньо гарячим, — повідомила вона.

— Можливо, він просто не любив холодний чай.

— Ельдаріє.

— Що?

— Це був дипломатичний прийом.

— Я розумію.

— Ні, не розумієте. Інакше не стали б захищати людину, яка поскаржилася на чай.

— Я не захищаю його. Я намагаюся зрозуміти, чому ніхто не запропонував підігріти чай.

Пані Верена зупинилася посеред сходів.

— Ви пропонуєте вирішити міжнародний конфлікт чайником?

— Якщо конфлікт почався через чай, то чому б і ні?

Цього разу розсміялася навіть вона.

— Колись ваші відповіді доведуть мене до передчасної сивини.

— Але поки що ви чудово виглядаєте, пані Верено.

— Лестощі вам не допоможуть.

— Це не лестощі.

— Ідіть перевіряти скатертини.

Я слухняно рушила далі, посміхаючись сама до себе.

Мені подобалося розмовляти з пані Вереною. Вона була однією з небагатьох людей, які не намагалися постійно нагадувати мені про моє місце. Якщо я помилялася, вона говорила про це прямо. Якщо була права, визнавала це, навіть коли їй доводилося докладати зусиль над собою.

Натомість я намагалася не зловживати її терпінням. Принаймні не надто часто.

Господарське крило розташовувалося в західній частині палацу. Тут містилися приміщення для зберігання білизни, майстерні, кімнати крановщиць і кілька кабінетів, де складали списки витрат.

На відміну від парадних залів, ця частина палацу ніколи не бувала по-справжньому тихою. Скрізь було чутно кроки, голоси та стукіт дерев'яних ящиків. Службовці постійно переносили речі з місця на місце, а посильні поспішали між поверхами.

Коли ми увійшли до майстерні, нас зустріла літня кравчиня на ім'я пані Мірет.

— Нарешті! — вигукнула вона. — Я вже почала думати, що скатертини нікого не цікавлять.

— Мене цікавить усе, що стосується підготовки до прийому, — відповіла я.

— Тоді вам сподобається моя робота.

Вона розправила одну зі скатертин на довгому столі.

— Шовк доставили з південних земель. Вишивку виконано срібною ниткою, а краї оброблено вручну. Жодного машиннного шва.