1 Розділ 7 Частина

Рейдар стояв біля письмового столу, тримаючи в руці складений аркуш паперу. На ньому була біла сорочка з високим коміром і темно-синій жилет, застебнутий на срібні ґудзики. На спинці крісла лежав плащ, який я перевіряла вранці.

У його вигляді не було тієї холодної пихатості, яку іноді приписували королям у розповідях придворних. Темне волосся було злегка розпатлане, ніби він кілька разів проводив по ньому рукою, а на обличчі застиг вираз втоми.

Але найбільше мене вразили його очі. Світлі, холодного сірого відтінку. Я не одразу зрозуміла, чому продовжувала дивитися на них.

— Пані Рейвальд? — промовив він.

Я оговталася і вклонилася.

— Ваше величество.(Ваше величність.)

— Мені повідомили, що ви відповідаєте за мої покої.

— Так, ваше величність.

— Тоді поясніть, чому на моєму столі сьогодні вранці з'явилася нова чорнильниця.

Я завмерла.

За моєю спиною тихо кашлянув Северіан.

Ось і все. Я служила в палаці кілька років, намагалася не привертати до себе зайвої уваги і примудрилася опинитися перед королем через чорнильницю. Прекрасний початок дня.

— Її замінили без мого дозволу, ваше величність, — відповіла я. — Я розпорядилася повернути колишню.

— Чому?

— Тому що ви не наказували її прибирати.

Рейдар кілька секунд дивився на мене.

— Отже, ви вважаєте, що мої звички важливіші за розпорядження господарської служби?

— Ні, ваше величність. Я вважаю, що розпорядження мають виконуватися у встановленому порядку.

Северіан повернув голову в мій бік. Я зрозуміла, що обрала не найбезпечнішу відповідь. Проте король несподівано усміхнувся.

— Цікаво.

Він поклав аркуш на стіл.

— І давно ви служите в моїх покоях?

— Чотири роки, ваше величність.

— Чотири роки, — повторив він. — Достатньо довго, щоб знати, яку чорнильницю я віддаю перевагу.

— Так, ваше величність.

— І достатньо довго, щоб сперечатися з управителем?

— Я не сперечалася, ваше величність. Я пояснила йому порядок дій.

Цього разу усмішка короля стала помітнішою.

— Ви завжди так впевнено відповідаєте?

— Лише тоді, коли впевнена у своїй правоті.

Я зрозуміла, що сказала, лише після того, як слова пролунали. На мить мені захотілося провалитися крізь підлогу. Але Рейдар не розсердився.

Навпаки, він уважно подивився на мене, ніби вперше помітив, що перед ним стоїть не просто одна з численних служниць палацу.

— Як вас звати?

Запитання пролунало несподівано.

— Ельдарія Дейра Ліорен Рейвальд, ваше величність.

Він повторив моє ім'я про себе, ніби намагався запам'ятати.

— Ельдаріє Рейвальд.

— Так, ваше величність.

— Добре. Чорнильницю залиште. І простежте, щоб надалі ніхто не змінював мої речі без вашого відома.

— Буде виконано.

Я вклонилася і рушила до дверей.

— Пані Рейвальд.

Я обернулася. Король усе ще дивився на мене.