1 Розділ 5 Частина

— Боюсь, ви втрутилися в мої обов'язки.

Я подивилася на нього з подивом.

— Хіба стан королівських покоїв не належить до моїх обов'язків?

— Звісно. Але я відповідаю за господарську частину палацу і маю право замінювати зношені речі.

— Якщо вони справді зношені.

Тарвен злегка підняв брови.

— Ви хочете сказати, що ця чорнильниця не зношена?

— Я хочу сказати, що його величність не дозволяв її прибирати.

— Король не повинен витрачати час на такі дрібниці.

— У такому разі вам належало запитати його, перш ніж ухвалювати рішення.

На мить між нами повисла тиша.

Я розуміла, що розмовляю з людиною, яка не звикла отримувати заперечення від жінки мого становища. Тим паче від тієї, чия сім'я не належала до давніх дворянських родів Нітари.

Тарвен склав руки за спиною.

— Ви, здається, забуваєте, пані Рейвальд, що служите при дворі. Тут рішення ухвалюються згідно з установленим порядком.

— Саме тому я й прошу вас його дотримуватися.

Він подивився на мене уважніше.

— Мені казали, що ви давно служите в королівському крилі.

— Достатньо давно, щоб знати звички його величності.

— І все ж ви не входите до числа його наближених.

— А я й не претендую на це місце.

— Тоді дозвольте мені виконувати свою роботу.

— З задоволенням. Щойно ви перестанете виконувати мою.

Я посміхнулася, побажала йому доброго дня і вийшла з їдальні перш, ніж він встиг відповісти. Мені не подобалося сперечатися з людьми. Особливо з тими, хто вважав, що їхнє становище звільняє їх від необхідності слухати інших. Але я не збиралася поступатися лише задля того, щоб зберегти чиюсь хорошу думку про мене.

Зрештою, королівські покої були моєю відповідальністю. І я мала намір виконувати її належним чином.

— Ви завжди так розмовляєте з новими службовцями?

Я обернулася.

Біля вікна стоял чоловік у темно-синьому мундирі. За срібною нашивкою на плечі я впізнала одного з офіцерів королівської стражі. Він виглядав молодим, але тримався впевнено і явно чув більшу частину нашої розмови.

— Лише з тими, хто намагається пояснити мені, як виконувати мою роботу, — відповіла я.

Куточки його губ здригнулися.

— Тоді пану Тарвену доведеться нелегко цього року.

— Боюся, це вже не моя турбота.

— Звісно.

Він злегка вклонився.

— Капітан Едріан Вейл. Я відповідаю за охорону королівського крила.

— Ельдарія Рейвальд. Розпорядниця королівських покоїв.

— Знаю. Про вас говорили.

Я нашорошилася.

— Сподіваюся, нічого ганебного?

— Навпаки. Мені повідомили, що ви єдина людина у палаці, здатна переконати короля дотримуватися власного розпису.

Я мимоволі розсміялася.

— Тоді вас ввели в оману. Його величність дотримується розкладу лише в тих випадках, коли сам вважає це за необхідне.

— От саме це я й чув.