1 Розділ 4 Частина

Я зупинилася біля однієї з шаф.
На дерев'яній вішалці висів темно-синій плащ із срібною вишивкою по краях. Його я бачила лише кілька разів. Рейдар одягав його під час офіційних церемоній, коли мав представляти королівство перед іноземними послами.
В інший час він віддавав перевагу одягу без зайвих прикрас. Я пам'ятала це, хоча ніколи не питала його про уподобання.
Робота розпорядниці покоїв вимагала уваги до звичок людини, якій ти служиш. Король міг не помітити, що його улюблені рукавички замінили на нові, але обов'язково помічав, якщо на столі опинявся лист, якого там не мало бути.
Особливо, якщо лист стосувався державних справ. Я повернулася до кабінету та перевірила письмовий стіл.
Усі папери лежали на своїх місцях. На краю столу був срібний друк із зображенням королівської зірки. Поруч лежав невеликий ніж для розтину листів, прикрашений тонким гравіюванням.
Але чогось не вистачало. Я подивилася на порожнє місце біля чорнильниці. Там зазвичай стояла невелика скляна чорнильниця з тріщиною біля основи. Її давно слід було замінити, проте король чомусь не дозволяв цього робити. Я натиснула кнопку дзвінка. За кілька хвилин у кімнату зайшов молодий слуга.
— Ви звали мене, пані?
— Де чорнильниця, яка стояла на цьому столі?
Він глянув на стіл, потім на мене.
- Її прибрали вранці.
- Хто розпорядився?
- Пане Тарвен.
— Новий управитель покоїв?
— Так, пані.
Я повільно видихнула.
- Де вона зараз?
— У коморі, гадаю.
- Принеси її назад.
Слуга зам'явся.
— Але пан Тарвен наказав...
— Я чула, що він велів. Тепер я велю тобі повернути чорнильницю.
— Так, пані.
Він швидко поклонився і вийшов. Я знову глянула на порожнє місце.
Можливо, збоку це здавалося дурістю. Зрештою, йшлося лише про стару чорнильницю. Але я знала, що король не любив, коли його речі переставляли без дозволу. Особливо ті, яких він звик за довгі роки.
Іноді звичка була єдиним, що дозволяло людині почуватися господарем свого життя. Я розуміла це краще, ніж хотіла б. До полудня основні приготування було завершено.
Я перевірила вітальню, розпорядилася замінити воду у вазах і відправила двох служниць до пральні за чистими рушниками. Після цього зазирнула до малої їдальні, де нарешті розставили прилади у правильному порядку.
Там мене зустрів пан Тарвен.
Він був чоловіком середнього віку, з акуратно підстриженими вусами і звичкою говорити так, ніби кожне його слово мало негайно виконуватися. До палацу він вступив нещодавно, але вже встиг кілька разів нагадати оточуючим, що колись служив при одному з північних герцогів.
- Пані Рейвальд, - сказав він, помітивши мене. — Мені повідомили, що ви розпорядилися повернути стару чорнильницю до кабінету короля.
- Все правильно.