вся книга

Big shit nice english life або автофікшен на який я не чекав

Розділ 1 Коротке представлення про мене І Кота , Пропозиція відчима,Польська границя. Будапешт *********************************************************************************************************

Коротке  представлення про себе

2018 рік

В холодну березневу ніч, 21 березня 2018 року я мовчки сидів на самому віддаленому сидінні пасажирського літака Лондон- Київ - львів. Здається що я був пристебнутий наручниками, але це не точно. Я сидів і щось думав про своє. В голову блискавично залітали легіони думок, які рикошетом відбивалися від неї і летіли кудись в бескрайнє темне небо. Які це були думки? Різноманітні - від жаху що чекає на мене в Україні, до блаженної радості, що весь цей довгий піздєц нарешті завершився. Я був одягнений в типічний прикид людей які були в тюрмі. Сірі штани, сіра кофта, сірі носки, і лише кросівки найк були як білий папуга на їхньому фоні. 

Я ловив багато зверхніх поглядів від панів та панн, які були вдягнуті дуже по багатому, видно було шо це представники середніх та вищих класів. Але мені було так все рівно. 

Я мовчки дивився в вікно на темне безкрайнє небо. Скоро була зустріч з матінкою та ненькою Україною.

В голові звучав голос мого друга чорного кота

• Андрій, ти чувак, великий молодець, я пишаюсь тобою
• Дякую кіт , без тебе я би пропав

Я дивився на своє віддзеркалення і бачив…… Окей без спойлерів

Я андрій івашків, представник славетного роду івашкових. І це моя історія

*********************************************************************************************************Пропозиція Вітчима

2014 рік

23 листопада я провів своє дн, в колі родини Лихолатів, які мені були такі ж самі рідні , як тато з мамою. Я сповідував тоді дуже сильне солодке розчарування, бо все було дуже сильно класно, але також мене охоплювало почуття неймовірного смутку, так як я розумів,що не скоро їх побачу. Це було своєрідне прощання з старим життям. Я переходив в нову, невідому мені пригоду, фінал та історію якої я не знав. Страх. Почуття ймовірного провалу перемішувалося з почуття виклику.

Останню ніч, я провів в оселі тата, де спав на тому ж ліжку на якому я спав, коли ходив до школи і жив в тому будинку.Я очима бачив старі версії мене, які проходили через цю кімнату. В ночі, коли всі спали, я таємно плакав в подушку. Емоції проходили через край.

Шо мене чекає? Як я маю пройти даний процес і не запороти якийсь з моментів?

Раніше зі мною говорив кіт, але його голосу я давно вже не чув. А можливо це все був витвір моєї уяви, і ніякого кота в природі не існувало. В голові була просто пустка.

Вібрував телефон. На дисплеї зданого в оренду на час подорожі Леново, засвітився англійський номер мами

• Ало - сказав я
• Андрюшка привіт, ти готовий? ти зібрав всі речі?
• Ну та речей не те щоб в мене було багато, все готово мам
• Андрюхааааааа- захрипів голос Дядька романа- все буде супер не переживай, єдине прохання нікому не кажи що в тебе венгерський паспорт
• Окккккей- почав заїкатися я

Блять, і треба мені то було сказати в останню ніч, коли я і сам переживав і трясся як та плакуча осина над озером? Мені здається що від мами я унаслідував таке поняття як тривожність. Я не знаю чи воно передається по генам, але той факт що я і мама ще ті тривожники, знали  всі, крім мене і мами звісно.

я погрузився в подушку, і намагався заснути, не звертаючи уваги на сценарії Апокаліпсису які бушували в мене в голові.

Перспектива переїзду до англії, перебивала всі страхи.Я бачив себе в англії, де я звісно що мав жити в шикарній квартирі, купатися в грошах і мати класну роботу. Не американська , а англійська мрія. Правда в тій англійській мрії, я не буду українцем а буду венгером, як і зробив мій вітчим ще раніше. Пропозицію вітчима я прийняв без вагань. На наступний ранок я і тато поїхали, здається що до Івана - франківська. Мій євротур почався

*************************************************************************************************

сьогодення

**************************************************************************************************

Кіт - Добрий день чи що, блять я хуй його знає як то почати,в старій версії даної писанини, звичайно що чорт ногу зламав, але все рівно було ясніше розібратися

я - кіт, давай тоді будемо то все покроково доводити до розуму

кіт - ну ти і розумник

я- почну я, це кіт, це все що треба наразі знати вам про нього, щоб не вбити головну загадку даної книги, наразі думайте собі як вважаєте за потрібне

кіт - ти блять дуже круто заманюєш публіку до книжки, якщо в фіналі буде хоч хтось, я дуже сильно здивуюсь

я - зробиш краше?

кіт - сумніваєшся? окей я його невидимий редактор, його частина пам'яті, його візаві, незалежний критик, який не дасть йому збрехати ні на грам, так думаю краще , нє?

я - хай буде , перший млинець завжди комом

кіт - бачили би ви, як він редагує текст, сидить в душі на підлозі, два ноута, 3 банки пива, п'явки повзають по плитці,але така ж то невідома творча натура

я - а ти би тільки

кіт - я би тільки щоб була правда

я - читаті познайомлені

кіт - муза понеслась

*********************************************************************************************************

Польский кордон

Я попрощався з татом. Що в нього, що в мене вийшли сльози. Наші відносини були завжди не прості. Як підлітка я себе ненавидів, бо випив дуже багато крові в свого старого. Але і він не був подарунком під новорічну ялинку. Івашківський норовистий характер, коли два вперті барани - ніколи не можуть прийти до компромісу. Тому сльози ознака любові.

Наступна станція даного довгого чекпойнту, був перевізник який повинен мене доставити до польщі. По документах я їхав на сезон збирання помідорів в місто катовіце. В 2014 році безвіз з польщею ще не народився. А був в формі сперматозоїда в статевому органі Гетьмана- Президента  Петра порошенка.