III

 Останнiм часом Машу почали дратувати щоки. Вони обвисали. Для сорока шести рокiв наявнiсть такої вади передчасна. Нiякi креми i масажi не допомагали. Дуже боляче з красунi перетворюватися в звичайну жiнку. Можливо занадто захопилася сонцезахисними кремами? Начебто вони сповiльнюють старiння. Без них за сонячної погоди шкiра червонiла, i Маша з ляльки Барбi перетворювалася в червоне чудовисько.
 В салонi на неї чекали. Навiть клiєнтiв попередили, що заклад тимчасово не працює. Та якась бабуся наполегливо стукала в дверi.
 - Жiночка напевне заблукала? - запитала адмiнiстратор у тепрацiвницi, яка виходила до старенької.
- Та нi. Лист передала.
- Марiє Георгiєвно! Вам лист, - симпатична адмiнiстратор поклала конверт поряд з речами шановної клiєнтки.
 По закiнченнi процедур Маша, як завжди, деякий час спiлкувалася з дiвчатами. Вiдверто кажучи, давно б змiнила майстрiв. Бажала чогось нового, але дуже подобались господиня i її дружнiй колектив. Веселi i життєрадicнi жiночки пiднiмали настрiй вдалими жартами i слушними порадами. Вiдпочивала з ними душею. Чай заварювали смачний з м'ятою або з материнкою. Все в мiру. Пiсля чаювання вiдкрила конверт. Прочитала лист i... на мить втратила свiдомiсть. Це був болiсний ляпас по iмiджу закладу. Хто винен? Масажист? Чай? Чи все ж таки лист?
 Марiя Георгiєвна поквапилася додому. Прохала записати наступного тижня до перукаря. Хода жiнки була невпевнена. Рука, в якiй був лист, тремтiла. Дiвчата зi спiвчутиям i сумом дивилися вслiд улюбленiй клiєнтцi, подумки бажаючи їй мiцного здоров'я i хорошого настрою.
 Маша вкотре перечитувала лист.
 "Доброго дня, Марiє Георгiєвно! Вважаю своїм обов'язком повiдомити, що Ви виховуєте чужу дитину. Марко не Ваш син. Прошу тримати вмiст листа в суворiй таємницi. Iнакше нiколи не побачите рiдного сина.
З повагою, доброзичливець".
 Марiя нi крапельки не сумнiвалася в правдивостi листа. Вона знала, що Гаррi вигадав вiрменське корiння, щоб заспокоїти її. Як же страшно... З голови не йшов фiльм Емира Кустурицi "Час циган". Була впевнена, що сина вкрали цигани. Можливо продали в рабство. Можливо скалiчили i зробили жебраком... Але то були лише думки i припущення. Марiя швидко отямилась. Попрохала водiя пiдвезти  її знову до салону. Знайшла адмiнcтратора, техпрацiвницю; з'ясувала, звiдки в салонi з'явився лист на її iм'я. Жiночки обiцяли допомогти. Старенькy бачили не раз. Мешкала десь поблизу.

 Наступного ранку подзвонили з салону. Вiдеокамера з сусiдньої будiвлi зафiксувала як невiдома жiнка передала конверт бабусi. Машу попросили негайно пiд'їхати. Суворо дотримувалася конспiрацiї. Вiдпустила водiя, а сама на автобусi поїхала до салону. Заздрила звичайним людям. Вони можуть одягатися у що завгодно, посмiхатися вiд недоречного жарту, роками не вiдвiдувати перукаря. Ще заздрила матусям, якi виховували власних дiтей... Всерединi формувався чiткий план. Iнтуїцiя брала верх над розумом. Нiкому нi слова. Негайно змiнити керiвництво Торгiвельно розважального центру. Шкiрою вiдчувала, що саме звiдти ноги ростуть. Необхiдно визначити ланцюжок надходження iнформацiї. Яким буде наступний крок доброзичливця? Смс? Соцмережi? Електронний лист? Добре було б, якби шантажист не змiнював тактику, щоб це була проста людина... Але то малоймовiрно. Треба чекати. Використати час очiкування для того, щоб згадати 2001 рiк, весну 2001 року, 21 квiтня...
 Попри велике кохання у Кузьмукiв довго не було дiтей. Довгоочiкуваний син з'явився на свiт, коли батькам перевалило за тридцять. Пологи були важкими. Але щастя вiд народження дитини додавало сил, перемагало бiль. Малюк народився здоровим. Маша добре пам'ятала, що групи кровi у всiх в родинi спiвпадали. Нiяких сумнiвiв щодо батькiвства не було. Сумнiви з'явилися, коли пiшов до школи. Марко вирiзнявся серед першокласникiв надмiрною засмаглiстю. 
- Мамо, то правда, що чоловiки не плачуть? - запитав уже навчаючись в другому класi.
- Правда синку.
- А якщо дуже хочеться?
- Що трапилося? Розкажи. Дiтки повиннi про все розповiдти батькам.
- Мамо, дозволь менi користуватися шампунем i милом для дорослих.  Дитяче мило менi не пiдходить. Моя шкiра залишається брудною. З мене в класi смiються, що я не миюсь, - Марко плакав. Маша обiймала i заспокоювала сина. Щось розповiдала про внутрiшнiй свiт, гадаючи, що даремно, син її не зрозумiє. Та Марко почув i зрозумiв. Почав переповiдати сюжети дитячих казок про гидке каченя i попелюшку. Швидко перемiг образу. Молодець.
 Бабусi, яка принесла лист, зробили зачiску за рахунок закладу. Нiчого нового вона не розповiла. Незнайомка за п'ятдесят гривень прохала її занести лист до салону. 
- Щось я тебе не впiзнаю, Машо. Ти часом не захворiла? - турбувався Гаврило Едуардович.
- Напевне їхатиму до Нiмеччини. Маю деякi проблеми. В нашiй країнi їх не вирiшити. 
- Треба так треба. Якщо потрiбна допомога, говори. 
Навмисне вигадала поїздку до Берлiна, щоб не задавали лишнiх запитань. Неминуче будуть нeрвовi зриви i iстерики, контролювати якi сама не зможе.

                                                       ***

 Мелана так i не вiдчула родинних почуттiв до дiдуся i бабусi. Зовнi вона була точнiсiнько такою, як мама. Тiльки дуже боялася повторити її долю. З татусем взагалi не бажала зустрiчi. Для чого тривожити його родину? Навiть жалю до батька не вiдчувала. Напевне важко йому пiсля поранення. Але ж себе не переробиш. А от за дядьком Василем сумувала. Боляче дивитися, як вiн опускається все нижче й нижче. Кiлька разiв зустрiчала нещасного. Вiд людини в ньому нiчого не лишилося. Згадувала, як вчив її рибалити, готувати смачнi страви, але навiть думки не мала дядька зачепити. Поганого було бiльше нiж хорошого. Волiла маму вберегти вiд зеленого змiя. Все, що було пов'язане зi страшним минулим, треба оминати.
 Але не так сталося, як гадалося. Тiтка Жанна оселилася у них. З одного боку то було добре. Хтось продовжував кепкувати з Люсi. Цього разу був щур. Мама того звiра шваброю з першого разу порiшила. Знайшли отвiр в стелi. Не видно було за товстою трубою, що там хтось зумисне пробив дiрку. Поверхом вище деякий час мешкав власник переїздного зоопарку чи террарiуму. З якою метою вiн лякав Люсю i Мелану? Вибив цеглину. Через той отвiр запустив до квартири екзотичних павукiв, пiтона... А щура для чого? Огидного i бридкого... Жанна цеглиною отвiр затулила. Пиячать з мамою кожного дня. Що ж Меланка має робити? Як дiяти? Руки опускалися. Навчання - єдина радiсть.
 Щоб повернути борги за лiкування Жанна пустила на квартиру сестру Вадима. Твереза Жанна говорила всiм, що втратила свiдомiсть через проблеми з тиском. Буцiм невдало впала i отримала травми, i що нiякого отруєння не було. Але часто крiзь сон Мелана чула дивнi балачки. Зазвичай саме серед ночi, виспавшись, мама i тiтка Жанна починали гомонiти i обговорювали болючi питання. 
- Люсе, я не помру своєю смертю. Я ж з пересердя розкрила Вадиму таємницю. Це ж вiн мене того вечора ледь не вбив. Я дивом вижила. 
- Жанно, поспи ще трiшки. Зранку багато роботи, - мама голосно позiхала. Тьотя Жанна ще голоснiше зойкала. 
- Вадим говорив, що заробить грошi... Мiльйон напевне. Я ж i заяву на нього не писала. В будь-якому разi менi тюрма або смерть, - Жанна скиглила, а потiм засинала. О шостiй годинi жiнки прокидалися i поспiшали на роботу.
 Меланка на них не зважала. Але одна i та ж нiчна розмова ненав'язливо врiзалась у свiдомiсть i з часом навiть зацiкавила дiвчину.
 Виходило, що Жаннi вiдомa страшна таємниця, яка вартує  їй життя. А дядько Вадим ще й грошi матиме з чужого секрету. Що такого знає Жанна? Можливо була свiдком злочину? Чи сама скоїла злочин?