8

8 РОЗДІЛ

Вона без стуку залетіла в кімнату. В одній руці чорна сумочка, а в іншій пакет з бананами. Скинула чорні окуляри і поклала їх з пакетом на шафку поряд з ліжком. І тільки після цього подивилася на мене, як на власне дитя, котре знову вляпалося в якісь неприємності. Дурне відчуття.

— Слухай, ти винен мені, поняв? Тепер не тільки балон, а і каву, - це мінімум, поняв?

— Що сталося? Я впав? — запитав підводячись на ліжку.

— Вальнувся дуже добре. Я навіть не бачила. Обертаюся, а ти валяєшся, як бомжара.

Вона дістала банан. Розкрила його і дала мені.

— Бери. З тебе 100 гривень.

Після озвученої суми я не поспішив його взяти. Вона знову мило посміхнулась.

— Та бери! Я жартую.

— Тебе фіг зрозумієш, жартуєш ти чи ні. — сказав я і взяв фрукт.

— Це тебе знаєш фіг зрозумієш! — заперечила вона поправляючи волосся і дивлячись на мене прямо та пильно, наче я штрих-код якийсь. — Ігнорщик і гівнюк. — продовжувала, — просиш у нього, посилає. Допомагаєш – посилає.

Вона дістала телефон, потім направила його на мене.

— Що ти робиш!? — сказав з набитим ротом.

— Це Софії. Просила написати чи живий ти. — кинула вона не відриваючись від пристрою. — Я написала. Банани принесла, в лікарню довезла. Все!

Вона встала (до цього сиділа на стільці поряд)

— Я пішла?

Вона дивилась на мене, я на неї з бананом біля рота. Чесно кажучи хотілося кинути їй того банана у її миле, трохи зухвале обличчя. Що вона хотіла в цей момент? Явно не просте – «йди». Але для чого тоді запитувати. Я був розгублений і, відвівши погляд, лише смикнув плечима.

— Як хочеш.

Тут краєм ока відбувся якийсь різкий рух. Коли я повернув голову в мене полетів пакет з бананами, а слідом пролунав вибух – це, гупнули двері. Я побачив тільки руку в чорному жакеті яка закрила їх за собою. Хвилину я сидів на ліжку у повній тиші, десь дзижчала муха, але потім продовжив жувати і похитавши головою просто дістав ще один банан.