7

7 РОЗДІЛ

Не буду казати, що зустрівся з Богом, бо як з’ясувалося я не помер. На щастя це чи ні – не знаю. Було відчуття, що хвилина пройшла, а насправді, трохи більше.

Я прокинувся і бридкий запах йоду та ліків, ще до розкриття очей дав достатньо, щоб зрозуміти де я. Біла стерильна палата, я озирнувся і в ній нікого. Якісь голоси були, здається, за дверима. Я поглянув на ноги, і з полегшенням видихнув, бо роликів не було. Рукою потягнувся до голови. Ага, її перев’язали. Тут без зайвих слів зрозуміло що сталося. Я вальнувся головою так, що заробив струс чи, можливо, шрам. Коли спробував піднятися не зміг. Заболіла голова.

На дворі був день. З цього я зробив висновок, що я провів у лікарні щонайменше ніч. Нарешті до палати зайшла медсестра.

— О! Наїзник прокинувся, — молода медсестра в білому костюмі змахнула якісь папери на планшетці й підійшла ближче. — Ну як політ, Вінсенте?

— Ніякий, — чесно зізнався я, намагаючись проковтнути сухість у горлі. — Де мої речі? Яка зараз година?

— Дванадцята дня. А речі твої он, — вона кивнула у куток палати. — Твій «транспорт» там.

— Як я сюди попав?

— В сенсі як? Твоя дівчина тебе притягла.

Я ледь власною слиною не вдавився.

— Хто? Яка ще дівчина?

— Така русява, з пірсингом у брові, — медсестра поправила крапельницю й іронічно всміхнулася. — Бліда була, ніби це вона головою асфальт рахувала, а не ти. Пів ночі тут під дверима чергувала, поки лікар її додому не вигнав. Попросила, щоб ти написав, коли прокинешся.

Я заплющив очі й м’яв потилицею подушку, від чого в голові одразу загуло. Значить, Кіра. Не втекла, не кинула..хм.

— Пити є? — пробурчав я, зрозумівши, що моя бідна тріснута голова зараз згорить від кількості думок про цю божевільну.

— Зараз принесу, — хихикнула медсестра й вийшла в коридор, залишивши мене один на один із білою стелею та дзижчанням у вухах.

Медсестра принесла води і на прохання дала мені мій телефон. Відкрив чат з Кірою. Вона була в мережі три хвилини тому.

— Дякую. Все добре.

Поклав телефон. Подумав, як добре, що прилягти в лікарню я вирішив саме у свій вихідний. Задумався стосовно Кіри. Пригадав, як вона виглядає і усмішка натягнулася на моєму фейсі. «Непогана дівчина», - подумав я. Дійсно непогана, особливо після цього випадку. Хоча, було б досить дивним, не викликати швидку, коли твій знайомий впав і не смикається.

Я закрив очі. Через хвилину телефон загудів.  

— Добре. Я підійду через пів години.  

Мої пальці машинально смикнулися клацати відмову, але я передумав. Все ж вона допомогла в дійсно потрібний момент, і, можливо, не така вона й погана.

Тут знову повідомлення. Це було фото від неї. Я відкрив, і не зміг стримати усмішки. Це було селфі на якому був я, який розкинувся на землі – непритомний. Вона показувала палець вгору посміхаючись на всі тридцять два зуби. Насправді, на фото вона була дуже милою. Я не стримався, щоб не відписати.

— Ненормальна. Фотка – топ)