4

4 РОЗДІЛ

Потрусив балон. Кожного разу, коли я розприскував фарбу, виникало відчуття руки, яка вилізе ззаду і схопить за плече. Якщо таке станеться, буде досить сумно, бо я майже закінчив.

Сісти за статтею за вандалізм я вирішив наступного вечора. Прихопив три балони – білий, червоний та чорний. Робив усе швидко, «не зализано». Фарба кривавими струмками стікала вниз, а повітря навколо ставало важким, їдким та смердючим. Голоси людей змушували кожного разу вкидати балони в рюкзак і відвертатись.

Вам може здатися, що це вже небезпечно і навіть тупо, але, аби підлити масла у вогонь, додам: у ту мить я був на роликах. І малювати балонами з фарбою на роликах майже так само важко, як малювати людині без художньої освіти і без роликів.

Лишалося обвести останню букву. Кроки позаду змусили обернутися. Клацання камери. Об’єктив, спрямований на мене, і дурнувата посмішка. Я стиснув балон.

— Видали, — сказав якомога серйозніше.

— Ха! А більше нічого не хочеш?

Я смикнувся до неї.

— Стояти! Під’їдеш ближче — і закричу, поняв?

Я спинився, але серед думок, які крутилися, була й зовсім «відбита» - задути їй фарбою в обличчя. Якщо ситуація погіршиться, я цілком розгляну такий варіант вирішення проблеми. Балон лишався в руках.

— Що ти хочеш?

Вона повісила фотоапарат на шию, і з відчуттям повного контролю над ситуацією стала ходити туди-сюди.

— Жени тисячу - і я видаляю.

Не задумуючись я показав їй середній палець. Тільки тепер, прямо дивлячись на неї зміг роздивитися цей шантажний фейс. В якому не було чогось унікального, крім підфарбованих хижих очей, в той момент дуже нахабних очей. Пірсинг в одній з брів.

— Мені піти це поліції показати?

Я дістав телефон і включив відео.

— Подивіться, ця дівчина домагається до мене.

— Нічого кращого не придумав. Зніми-он балона в руці.

— Не підходьте до мене! Бачте, вона хоче напасти.

І тут ця «леді» склала руки і мовчки витріщилася на мене з таким виразом обличчя, ніби це я в неї тисячу забрав.

Я закінчив зйомку.

— Все, а тепер вали.

Вона продовжувала дивитися з-під лоба. Я не стримався і засміявся, але нічого не сказав. Розвернувся, щоб сховати балони. А коли закинув рюкзак на плечі хотів поїхати, але ця особистість вирішивши, що безсмертна, перегородила дорогу, лишаючи руки складеними. 

— Тікай! Що ти хочеш?! — не витримував я.

— Дай балон.

— Ти нормальна?! Який балон? Нічого я тобі не дам, — на останніх словах я ледь не засміявся, настільки це було несподівано і..

Ну, на що вона розраховувала, коли це питала? Тут «наїзд», а тут «дай балон». Звісно, бери, чому ні? Капець!

— Та дай балон, я хочу ролики розмалювати.

— Купи собі і розмальовуй, — відрізав я, нарешті зумівши проїхати вперед.

— І вали, дебіл! — почув услід.

— Взаємно! — крикнув у відповідь.