2

2 РОЗДІЛ

Кіт вискочив. Ми обоє потягнулися за ним. Русява дівчина легенько ляснула мою руку.

— Не лякай кота.

«Хм..сама припхалася, злякала бідолашного, а тепер ще й каже «не лякай». Маячня», - подумав я.

— Уже немає кого лякати.

Я підхопив кота на руки і поїхав з ним вперед. Дівчина кинулася навздогін. Досить скоро кошак зрозумів, що потрапив у суцільні неприємності і став вириватись. Вискочивши з рук, як підпалений метнувся в кущі.

— Втік? Правильно зробив, хто буде кота на роликах катати? — сказала дівчина під’їхавши.  

«Не дякуй, друже. Вона загладила б тебе до лисини». — подумав я розвертаючись, щоб їхати назад.

— Не підкажеш де тут яблука продаються?

— Зверху, там базарчик є. Поїхали.

Але ми не поїхали, бо її покликали подруги.

— Ми поїдемо до базарчика туди. — крикнула вона їм і рвонулась вперед подібно до кошака.

Організм відчайдушно потребував вітамінів. Діставшись до початку парку вгорі, вона показала на зелені ворота. З’їхала вниз. Я був не впевнений, що моє дякую взагалі наздогнало її. За тими воротами, півколом стояли «Аврора», «Зелена Аптека», «М’ясна лавка». Як на мене, це найдивніше поєднання у світі. Між ними був прохід всередину цього комплексу.

Поряд стояв батут з дітьми в ньому. Діти, коли я заїхав, як за наказом батька припинили стрибати і прилипли до захисної сітки. Дорослі, що там були, теж на секунду спинились косо оглянувши мене. Я в’їхав всередину. На моє щастя продуктовий стояв одразу поряд з входом.

Дурнуватий поріг ледь не познайомив мене з підлогою цього прекрасного закладу. Калюжка крові стала б пречудовою деталлю до загального інтер’єру. Проте обійшлося. І нічого крім переляканого ахкання касирші я слава Богу, не почув.

Ящики з яблуками стояли поряд з холодильниками. Мужик крутився біля них, вагаючись яке брати, «Оболонь світле» чи «Львівське». Впоравшись з нелегким вибором, він відвернувся з пляшкою львівського. Молодець. Львів мені завжди подобався більше Києва чи інших міст.

— Ох, бля.. — вигукнув він, коли я насувався на нього.

Добре хоч пиво не випустив з рук. «Молодець – молодець, отак треба..» - почув я вслід. В одну руку взяв яблуко, а в іншу джерельний та в цю секунду життєво важливий для мене – «еліксир». Вийшовши з магазину я зробив довгоочікуваний ковток Коли.

І в цей момент, наче потужний електричний розряд вдарив мене, повернувши бадьорість. Виїхав з воріт і попрямував до парку. Змійкою об’їжджав декоративні дерева серед нього, доки не помітив ту саму дівчину з пухнастим зрадником. Вона сиділа не одна, а з подругами, тому я просто проїхав повз.

Думками вже повернувся до трюку, який збирався зробити до цього. Лишив Колу прямо на землі, а сам повернувся спиною вперед. Перед самим стрибком на бордюр, я побачив двох дівчат знизу, і..краще б я їх не бачив.

Пару секунд їхав добре, зіскочив теж, але у повітрі, розуміння, що не про крутився до кінця – це, найжахливіше. Це триває за частку секунди, і ти усе розумієш. Мозок, як ніколи раніше працює ідеально і тверезо показує речі. Колеса вдаряються об землю.. і замість того, щоб поїхати вперед, я приземляюсь боком, і з силою мене тягне вниз. Падаю на плече.

Здалося, що цілих пів метра проволокло по добрій старій інерції. З нею ми знайомі давно. Особливо на початку моєї кар’єри роллера, яка зародилася на ковзанці. Тоді, це дійсно було, як грім серед ясного неба, чи щось у цьому роді. Неочікувано та характерно для неї болюче. На льоду, вона потягне тебе за собою і метр, і два, а якщо дуже сподобаєшся, то і всі п’ять. Так трапляється, якщо не приділяти їй уваги час від часу. Всі ви знаєте цю історію. Хлопець, щось навчився робити на роликах, швидко гасає туди і сюди, пробує якісь трюки, словом, зазнається. Бам! І ця пречудова знайома нагадує про себе не забувши прихопити подругу – гравітацію. Кожен на велосипеді, роликах, самокатах, знайомий з ними.

Ті дівчата пройшли повз, наче не людина впала, а голуб підлетів під ноги. Можливо, йому потрібна якась допомога? Та ні, кожен день таке. Ось такі нарциси бісять найбільше. Я сів прямо там і озирнувся. Усе лишалося таким самим. Жодного погляду, навіть слова. Збоку виїхала «любителька котів», коротко оглянула мене, і підняла великий палець вгору. Я хотів показати їй середній палець, проте її врятувала пара з дитиною, які так вдало проходили повз нас.