Глава 29

Лілі

Мій шок певно відбивається на обличчі печаттю. Я кам'янію. Пізній візит батька Евана насторожує. Навіщо він тут? А квіти? До чого вони? Ніжно рожеві троянди у його руках, наче магніт, притягують погляд. Сама не розумію чому на них так концентруюся.

— Добрий вечір, — вітаюся. Через хвилювання мій акцент ламає язик. Слова даються складно. 

— Я можу увійти? — привітний голос, лагідна усмішка. Чоловік, наче невинне ягня. 

— Навіщо? — встаю між одвірками так, щоб в разі чого виштовхати його. Не довіряю йому. Я знаю його сина, а яблуко, як кажуть, від яблуні далеко не падає. Якщо Еван робить підлості, то і Колін буде. 

— Нам потрібно поговорити з тобою, Лілі. Між тобою та моїм сином виникло непорозуміння. 

Доброта у голосі звучить так солодко. Оманливо. Можливо я накручую себе? Можливо містер Флінн не такий, як його син? Так, ніби має вплив на містян за словами Мері, бо навряд зміг би відмазати сина. Але ж це не доказ, що він поганий. 

— Не подумайте, що я не ввічлива, —  натягую посмішку, — але я сама вдома, тітка на роботі. Гадаю, нам краще поговорити тут.

Чоловік схиляє голову на бік. Блакитні очі прискіпливо оглядають. Він ніби згадує про квіти та вручає їх мені. Приймаю, хоча цей букет не несе у собі нічого особливого. 

— Ти права, — погоджується. — Вийдеш на терасу чи будеш тримати плечима двері? 

Подумки вмовляю себе не боятися. Закриваю двері у дім та роблю крок до містера Коліна. 

— Чудово. Не бійся, — привітно промовляє. — Почну з головного, ти ж не проти?

— Ні.

— Добре. Я почув твою версію описану поліції, і версію мого сина. Ти сподобалася йому, але він дещо перейшов межу у розвагах, вірно? — я киваю. — Все просто, у нього психологічна травма, юна леді, як і у тебе. Річ у тому, що ти біженка, котра втекла від жахіть, а він дитина матері, котра потрапила у психіатричну лікарню. 

Дещо ошелешено почуваюся. Розкриваю рота, щоб щось відповісти, але одразу закриваю. 

— І це виправдовує те, що він замкнув у підвалі? Що погрожував битою? Що його дівчина розсипала бусини? — дивлюся чоловіку в очі. 

На диво він поводиться максимально спокійно. 

— Наскільки мені відомо бусини розсипала Рона, і вони не зустрічаються. Дівчина бігає за моїм сином, але всю свою увагу він звертає на футбол та навчання. Еван знає, що є пріоритетні завдання і другорядні. Дівчата ніколи не були чимось важливим у його житті. 

— Биту та замкнення як пояснити? — сухо запитую. Розслабляюся. Здається містер Колін бажає просто врегулювати конфлікт.

— Він хотів просто поговорити з тобою, а бита у нього була з собою. Хіба мій син скористався нею?

— Ні.

— От бачиш. Можливо тобі здалося, що він погрожував нею? Всіляке буває. Стосовно замкнення, ти ж сама можеш підтвердити, що замкнув не він. Мій син навпаки шукав тебе, як і Колін Вейн, його друг. Деймон взагалі поїхав з вечірки до дівчини, яка може підтвердити, що він провів ніч з нею. Винуватця буде знайдено, не сумнівайся, я особисто займуся. Тож, виходячи з усього, твої звинувачення нічого не варті, бо Еван не винен. 

Хитаю головою. Ого, як містер Колін закрутив усе. 

— Ваш син чіплявся до мене. Цілував без моєї на те згоди. Запросив на вечірку апелюючи тим, що якщо не прийду, то постраждає моя подруга! Ваш Еван…

— Імовірно ти йому сподобалася, — веде плечима, — але не думаю, що він насильно цілував тебе. Погрози ж з подругою… Я щось таке чув. Немає гарантій, що це його вина. Хто тебе забрав біля будинку?

Розумію, що містер Флінн на все має готову відповідь. Мері мала рацію, сина і дітей партнерів відпустять. 

— Деймон, — буркаю. 

— З ним буде проведена окрема розмова. Я можу допомогти тобі. Поліція дасть заборону їм трьом наближатися до тебе. Що скажеш? Але ти відмовишся від звинувачень. Всі спокійно заживуть. І ще, я допоможу тобі з будь-чим. Прибувши з України ти погано знаєш наше життя та менталітет. 

Образа та розчарування торкаються душі. Я знала, що так буде, просто…якось неприємно, коли з тобою торгуються. Та заборона на наближення…це було б чудово.

— Мені потрібні права та авто, — кажу. 

— Чудово. Я оплачу усе. З тобою згодом зв'яжеться мій секретар. Попрошу завтра забрати заяву на мого сина та його друзів. 

Він переміг. Так розклав усе по поличках, що почуваюся розгубленою.

— Добре. 

— Чудово. Дякую, Лілі, за розуміння. Можеш бути певна, мій син більше не підійде до тебе. 

Я киваю. Містер Флінн йде відсалютувавши мені рукою. Проводжаю поглядом його авто й ховаюся у дім. Не відчуваю себе погано, швидше стороною, що програла. Проте, у якомусь сенсі, я все ж перемогла. Евану не можна буде підходити. Я матиму права та машину. Це краще ніж нічого. Врешті-решт, у мене немає доказів дій Евана. Якщо потрібно містер Флінн і підкупить пів коледжу, щоб виправдати сина. Це ясно, як білий день. 

***

Пари у коледжі починаються з новин. Швидко розповідаю на перерві дівчатам про візит батька Евана. Айла одразу каже, що не сумнівалася у цьому. Меган хмуриться. Її очі за окулярами спалахують невдоволенням. Дівчина буркає:

— Тішить те, що він пообіцяв. Машина тобі потрібна. Якби ти тоді не йшла пішки, подзвонила до мене чи…

Відмахуюся. Не вина Меган, що я втрапила у халепу. 

— Припини.

Айла ковзає очима по студентах, котрі перебігають з аудиторії в аудиторію, щоб встигнути на пару. Повз нас проходить Рона з подругами. Дівчина помічає нас одразу. Хмуриться. Дивиться у мій бік. В погляді зневага, ненависть, огида. 

— Пустоголова лялька, — кидає Дарсі.

Айла хмикає.

— Але таких люблять.

— Бо вони дають те, чого хочеться. А за нормальну дівчину потрібно поборотися, — не здається Меган.

— Як Колін за тебе? — Айла усміхається. — Гадаєш, коли їх випустять прийде з букетом?

Меган хмуриться.