Глава 26

Лілі

Колін привозить мене під дім. На порозі очікує Мері. Погляд стурбований, на обличчі хвилювання. Вона хоче запитати щось, але я пробігаю повз та залітаю у власну кімнату. Сльози просяться на очі. Не хочу давати їм волю. Досить тих, що виплакала вночі. 

За мить Мері входить у кімнату. Жінка розгублена, вона не моя мама, щоб знати, як поводитися. 

— Лілі, — м'яко промовляє та сідає на край ліжка.

Я ховаю обличчя у подушці. Тіло тремтить від емоцій, ненависті, що пронизує наскрізь. Вона навіть придушує біль від падіння. 

— Що сталося? Ти… Ти можеш мені сказати. Я знаю, що ти повнолітня, але ти у чужій країні, і я несу за тебе відповідальність. Мені… Дитинко, просто розкажи правду. 

Повертаюся до Мері обличчям. Вона дійсно стурбована і налякана. А я…Я не знаю, що робити. Якби це була моя мама, то вже давно б розповіла. 

— Мене замкнули у підвалі, — виривається. — Я не знаю хто. Думала, що знаю, але можливо помиляюся. — вичавлюю заледве. Не хочеться визнавати, та у словах Флінна може бути правда. Я частково вірю, бо ця правда здається брехнею. 

— Де ти провела ніч? — жінка кладе руку на мою ногу та повільно погладжує.

— На вечірці. Я не дуже хотіла, просто…так сталося.

— А Меган? І та дівчинка…

— Айла?

— Так.

— Вони були вдома. 

— З ким же була ти? 

Зітхаю. 

— З Еваном Флінном.

Мері серйозна. 

— З сином Кевіна Флінна? Він замкнув тебе у підвалі? 

— Ні. 

— Хто тоді? 

— Я не знаю.Але Еван з першого дня знайомства чіпляється.

Мері підсувається ближче. Розкриває обійми та очікує поки наважуюся обійняти її у відповідь. Вагаюся. Вона хороша, чудова жінка, але…ми не настільки близькі. 

— Не соромся, — ніжно усміхається.

Піддаюся вперед. Мері обіймає та гладить по спині.

— Заявимо у поліцію, гаразд? 

— Ні. Це…

— Заявимо. Колін Флінн, звісно, не дасть власному синочку потонути, але покарає його за все.

— Я ж сказала, це не він замкнув, — бурмочу.

Мері хмикає.

— Лілі, всі знають, який Еван. У нас місто досить маленьке, щоб не знати. Ти втекла від жаху, сюди, щоб спокійно жити та навчатися. Втекла до мене. Я маю тебе захищати, навіть якщо ти повнолітня. 

— Я думала не маєш…

— Ні, помиляєшся. Просто… Нам обом складно, вірно? Ти втратила батьків, я сестру. Я не хотіла забороняти тобі жити, бо ти заслуговуєш на вечірки й все таке. Але якщо розваги перетворюються на подібний жах, то це потрібно зупинити. Поки відпочинь, я спечу тобі гарбузовий пиріг. А потім викличемо поліцейського. Добре?

Прикушую губи. Дотики тітки лагідні, майже як мамині. Через це у серці так болить, наче я власними руками ріжу тіло. 

— Добре, — вичавлюю.

Мері встає. Цілує у чоло, просить прийняти душ, відпочити, і зникає з кімнати. Я падаю на подушку та не знаю, що далі. Невже дійсно будуть шукати винуватців? Невже Флінна покарають? Я б хотіла, щоб йому дали заборону на наближення до мене. Він загрався. Перейшов межу, котру не можна переходити. 

Ближче до обіду дзвоню Айлі та Меган. Розповідаю усе. Дівчата слухають уважно, а потім Дарсі починає проклинати Флінна. Айла спершу мовчить та згодом каже, що це занадто, навіть для цієї трійки дияволів. 

— Чому дияволів? — запитую, намагаючись відігнати нічні жахи.

— Їх так називають, не чули? — дивується. 

— Ні, — Дарсі хмикає.

— Як ви це пропустили? Тріо дияволів: Еван, Деймон і Колін. Ця вечірка, на якій ти була, Лілі…вони її започаткували. Вони вигадали про маски. Про іншу реальність студентства. Ти не перша кого привезли на мотоциклі в ліс. Не перша, хто сиділа у підвалі. Всіх так приймають у коло. 

— Я нічого про це не чула, — бурмотить Дарсі. 

— І я.

Айла шумно видихає.

— Я була там теж, минулого року, з Деймоном. Щоправда, тоді не знала хто він такий, точніше знала, але не вчилася з ним в одному коледжі. Просто чула від інших дівчат… 

— Була? — дивується Меган. А я ні. Мабуть, з того дня Айла почала вірити, що Деймон насправді не такий, яким здається. 

— Так. Все…закінчилося для мене не так, як для Лілі. 

— Але у підвалі теж була. 

— З Деймоном. 

Хмурюся. Я думала вони познайомилися приблизно тоді, коли і я. Звісно ж знають про них більше, бо жили тут раніше, а я нещодавно прилетіла. Але відвертість Айли стає відкриттям. 

— Ти не казала нам, — голос Дарсі звучить зі звинуваченням. 

— А повинна була? З першого знайомства на змаганнях? — обурюється.

— Ні, — кажу я, —  не повинна. 

Айла зітхає.

— Тому я сказала, що Деймон носить маски. Коли ми були разом, він був іншим. Підвал і темрява зробили з нього іншу людину. 

— Але ж ви після цього не спілкувалися? — уточнює Дарсі.

— Ні, — миттєво відповідає дівчина. — Почали…на вечірці, де ми були з вами. 

— Ти на щось сподіваєшся? — тихо запитую. — Він подобається тобі?

Айла деякий час мовчить, як і Меган. Першою каже саме друга подруга:

— Мені подобається Колін. Він був дуже….милим. І нещодавно заходив, приніс мені букет квітів. 

Ми забуваємо про Деймона та Евана. Айла шоковано видихає, я ж радісно запитую:

— І що далі?

Дарсі сором'язливо відповідає:

— Нічого. Просто постояли. Було досить незручно. 

— Не дарма кажуть, що Колін — найадекватніший з тріо, — Айла хмикає. — Тільки наскільки я знаю, Колін Вейн не зустрічається з дівчатами. Ніколи. Лише рідкі зв'язки. 

— Зате Деймон кидається на всіх, хто рухається, — бурмотить Дарсі.

— В будь-якому випадку я збираюся звернутися у поліцію. Їх поведінка переходить усі межі. На змаганнях вони ледве не покалічили нас. 

— Це була Рона, хіба ні? — Айла явно незадоволена.

— Так, проте це не зменшує їх вини. І після сьогоднішнього…Еван погрожував мені у душі, потім я опинилася у підвалі. Досить. Тітка каже, що батько Флінна не дасть сину потонути, але покарає.