Глава 10

Непоборний гнів розриває на уламки. Викладачі викликають швидку, лікарі закладу оглядають усіх попередньо. Я відмахуюся та змішавшись з натовпом пробираюся на вихід. Мені потрібно знайти Евана і його дівчину, чи ким би вона там не була. Можливий програш у змаганнях цікавить мало. Це було важливо для Меган, але не для мене. Я просто підтримала її. 

Нарешті вибираюся на двір. Тут теж повно студентів, та поміж них я миттєво знаходжу маківки Евана та Деймона. Обидвоє крокують до автомобілів на стоянці. Поруч з ними йде та дівчина. Лише Коліна ніде не видно. 

Наздоганяю. Не знаю, що буду робити, казати, адже часу продумати дії наперед немає. Гнів підштовхує вперед. Деякі переді мною навіть розступаються, настільки швидко мчу. 

Опинившись за спиною Флінна кидаюся до нього й хапаю за рукав бомбера. Хлопець різко обертається. Блакитні очі спершу здивовані, але варто зрозуміти йому, що це я, одразу з'являється насмішка. Руку, щоправда, висмикує. 

— Якісь проблеми? — холодно відрізає. 

— Ти! — гнівно випалюю. — І ти, — обертаюся до дівчини. Деймон в цей час спостерігає з лінивою посмішкою. — Навмисно це зробили! 

Еван вигинає брови. 

— Що зробили, Квітко? — тон настільки повний ноток знущання, що подих перехоплює від нахабності. 

— Твоя повія, — випалюю різко, — розсипала бусинки. Всі дівчата впали. Магда зламала ногу! Гадаєте, це норма? Чи у вас тут проблеми з комунікацією?

Дівчина виступає вперед. Судячи з її виразу обличчя вона готова кинутися на мене, наче пума на здобич. Вища на пів голови точно, ще й на підборах. Але Деймон зупиняє її миттю підійнявши між нами руку. 

— Дівчатка, спокійно, — насолоджується цією ситуацією, явно. 

— Це не моя провина, Лілі, — повільно викарбовує Еван й відсовує мене лівіше, наче я дурепа. — Не розумію, про що ти говориш. 

Його слова розпалюють ще сильніший гнів. Я просто припиняю себе контролювати. Роблю крок і даю йому ляпаса. Це ж його вина, впевнена. Він хотів зашкодити мені, бо опираюся. От і все! Тільки постраждали невинні дівчата. 

Небесний погляд Флінна спалахує. Червона пляма на щоці горить вогнем. На губах з'являється крива посмішка, котра демонструє білосніжні зуби. Хапає за руку та притягує до себе.

— Переходиш межу, — сичить практично торкаючись губами вуха. — На перший раз пробачу, Лілі. Але вичвориш щось подібне ще, і ти пошкодуєш. 

Різко відштовхує мене й, розвернувшись, прямує до власного авто. 

— Виродок, — кидаю йому у спину. — Ти виродок, Еван! 

До мого подиву він ігнорує мій вигук. Зате решта, ні. Всі, хто спостерігали за нами, — навіть не бачила їх до цієї миті, — здивовано присвистують. Мені байдуже. Через нього і його дівчину постраждали люди. Так не можна. 

Деймон смикає чорноволосу подругу й щось сказавши їй, йде слідом за другом. Залишаюся сама. Лють клекоче у тілі так і не знайшовши виходу. Постоявши ще кілька хвилин повертаюся у спортивний зал. Холод на вулиці встиг пробратися навіть під шкіру. 

У залі зустрічає Дарсі. На її носі вже красуються окуляри, погляд ображений, а губи міцно стиснуті. 

— Де ти була? — запитує. 

— Намагалася розібратися з винуватицею бусин на підлозі. 

— І хто це? Ти бачила?

— Дівчина, котра ходить з Еваном та Деймоном. Брюнетка. Та що живе неподалік від мого дому. 

Меган з розумінням киває.

— Рона. Вона завжди з ними. З їх трійкою. 

З жалем дивлюся на Дарсі. Весь відбір зіпсовано. Її мрія фактично зруйнована.

— Мені так шкода, Меган. 

Дівчина усміхається. 

— Нічого. Я не мала права втягувати тебе у це, враховуючи, що Флінн чіпляється до тебе, він футболіст, а це команда підтримки. Мабуть, так краще навіть.

Усміхаюся. Дарсі обіймає мене.

— Запишемося кудись в інше місце? — бурмочу їй у волосся. 

— Та ні. 

— Тоді залишимося у команді підтримки, якщо нас візьмуть. 

— Лілі, — Меган відсторонюється та хитає головою. — Це зайве. Флінн не дасть тобі життя. 

— Життя це завжди труднощі. Та і, я хочу йому помститися. 

Почувши ці слова подруга одразу надихається.

— Помститися?

— Він погрожував тобі, шантажував мене, а тепер дійшло до травм. Все через те, що я не захотіла йти з ним на вечірку. Я не заслужила подібного ставлення. 

— Прийнято, — радісно вигукує. — Ми команда месників. 

Закочую очі й сміюся. О так, я ще та месниця.