Пролог

Цей день нічим не відрізняється від інших:як завжди світить сонце,як завжди на небі жодної хмаринки,і як завжди із самого ранку я у вірті(віртуальна реальність). От,коло мене на відстані однієї витягнутої руки пробіг худий ельф у темному балахоні і з ножами в руках,за ним із повороту показалось двоє,щось нервово кричащих сторож правопорядку,розмахуючих при цьому важкими дворучниками.

Скільки ж раз я уже бачив ситуацію схожу на цю?П’ятсот,тисячу,чи можливо і того більше. Не знаю,не пам’ятаю. Та й не потрібно мені цього. А що потрібно?Важке запитання.

А як же ж добре все починалося. Новий проект,який дав поштовх для розвитку усього людства:,,Нові можливості,нові технології,нове життя,все це ви зможете відчути у віртуальній реальності Альгора,першій і неповторній,відкритій на межі двох світів. Саме так останні п’ять років не перестають з нами розмовляти наші телевізори,комп’ютери,банери та інша радість життя.

Я як сьогодні пам’ятаю той день,коли начальник запропонував перенести наше невеличке казино у віртуал. Здається тоді він мені казав так:

-Андрюха,ти ж сам подумай,скільки ми там зможемо урвати бабла,як першопрохідці. Чуйка у мене,що проект розростеться,а ми до того часу уже станемо багатими,представляєш справжніми мільйонерами будемо. Тільки уяви собі власні яхти,приватні літаки,маєтки в кінці то кінців. Всі інші уже за. Ти,як з нами?

Звісно ж я тоді погодився,а чому би й ні,як говориться. Та й початок був непоганий,зайшов в Альгор вибрав расу леприкона,вроджені таланти,а далі почав вдосконалюватися,набирати рівні і ходити на роботу у наше казино,,Легкі гроші’’.

Як і обіцяв начальник за рік ми стали справді успішними,а заробляти я став мінімум в сто разів більше. Яке тоді це було для мене щастя, згадати ж тільки. З тими грошима я відчув себе по-справжньому живим. Відправляючи батьків з сестрою та племінником на курорт, я бачив,як вони мені махають руками на прощання, і радість розквітала на моєму обличчі. Також кошти йшли на втілення моїх дитячих чи юнацьких мрій, благодійність та багато чого іншого.

Ще за один рік я уже міг похвалитися шикарною віллою в Фіджі,приватним вертольотом і ще багатьма приємними дрібницями. Пам’ятаю той день, коли твердо вирішив, що все ж таки настав час для переїзду. Зібрав усі свої речі,купив будинок та заїхав туди. І просто зараз з усією упевненістю можу сказати, що це було правильне рішення,яке принесло мені багато приємних відчутів,так само, як і покупка приватного вертольота і послідуючих після цього польотів.

На третій рік мені відверто почала набридати моя робота і віртуал в цілому. Від видалення персонажа мене зупинило лише отримання унікального артефакта,дивна монетка,яка при моєму виграші давала +1 мені до удачі,і забирала той самий 1 у мого суперника. Тоді я получив нову забаву.

Як сьогодні пам’ятаю той день,коли уперше начепив на себе маску,яка приховує нік,темний плащ-балахон і ще різні дрібнички такого типу. З того часу я став нікому невідомим НПС,який вночі і в темних переулках пропонує зіграти в монетку.

На мене почали видавати квести. Цілі клани(хоча й не сказати,що вони були крупні)намагалися розкрити мою особистість і дізнатися хто ховається під маскою. А я в той час тихо сидів у своєму казино і носа звідти не показував. Ніхто й запідозрити не міг,що тихий і ввічливий леприкон-круп’є може бути тим невідомим монеточником.

Так і живу:ходжу на роботу,всіляко воджу кругом пальця тих недалеких горе-детективів,інколи пропоную випадковим прохожим зіграти в монетку. Скучно одним словом.

***

Сьогодні моє пробудження було справді жахливим,в голові шуміло,в роті пересохло,а тіло боліло так,наче по мені цілий день акуратною шеренгою їздили трамваї. Ось,що означає прокинутися в реальності після довгої і прекрасної ночі у елітному клубі. Словом щастя для мозахіста,але точно не для мене. Тому щось потрібно з цим робити.

Не відкриваючи очей одними губами промовив слово-ключ. З характерним звуком невеличкий участок стіни роз’їхався в сторони і звідти висунулося величезне око,яке просканувало мене своїми проекторами. За кілька секунд воно зникло і на його місці з’явилася гідравлічна рука,яка акуратно припідняла мою голову,і всунула у відкритий рот певний препарат,після якого одразу ж стало легше. Мда,медицина і електронізація за останні роки справді зробили великий крок вперед, відмітив я,в той час,коли мій затилок опускали на м’яку подушку. І як же ж люди без цього всього раніше жили,думаю і жах бере.

Ну що ж схоже уже й зовсім полегшало. По моєму настав час прокидатися.

Відкривши свої очі перше,що я помітив були красиві зелені очі,що дивилися прямо на мене. Хм,рижо-вогняне волосся,красиве обличчя і шикарні груди,то що потрібно для чудового ранку та послідуючого після цього приємного настрою на день.

-Андре Павлович- прозвучав за моєю спиною невпевнений голос.

Розвернувшись я гнівно глянув на свою італійську секретаршу,яка в цей час стояла,коло мого ліжка і нервово переминалася з ноги на ногу і заздрісно розглядала мою нову знайому.

-Феліса,де твої манери- осуджуючи сказав я,- ні світ,ні зоря вриваєшся в чужу спальню,відволікаєш мене від важливих,хм...справ. А скільки вже разів я просив тебе не називати мене Андре,запам’ятай моє ім’я Андрій.

-Вибачте Андре Павлович. Цього більше не повториться,- завірила вона мене.

Просто не має слів.

-Ну добре говори уже чому прийшла- горісний видих з моєї сторони.

Після цього склалося враження,що моя секретарша зніяковіла ще більше,але все ж таки невпевнено почала говорити.

-Там…ем…телефонував ваш шеф,просив нагадати,що сьогодні у десятій вечора у вашому казино буде велика віп гра. Просив не запізнюватися.

-Це все?

-Ні. Ще дзвонили запрошували на урочистий карнавал,а ще передавали,що шахматний турнір в якому ви мали приймати участь трохи переноситься. На цьому все…