Розділ 46: Ексгумація почуттів

Мокра спина в майці прилипла до дивану. На дворі була хуртелиця, тому Адіан накрутив сильніше обігрівач. Тепер тут тільки пар не здіймався - жара неймовірна. Він витріщався в стелю та попивав коньяк із фляги.

Натала Хорхан виявилась не настільки корисним союзником, як йому того хотілось спочатку. Вона неохоче ділилась чутками, її мало куди впускали, і схоже що мало хто любив. Навіть колеги її сторонились. Це означало, що втиснутись до нутрощів адміністративної машини Кордону все ще було непросто. Через кілька днів планувалась волонтерська зустріч в мерії. Серед гостей всі чиновники та управлінці різного калібру. Треба було притулитись до Натали і використати її як пропускний квиток. Це могло б сильно допомогти у справі.

Остання крапля коньяку впала на язик. Адріан жбурнув флягу в стіну. Удар помітно подер шпалери. Байдуже. Це не рідний дім, за порядком в цьому гуртожитку ніхто не слідкував, і ніхто ні за що не відповідав. Можна було робити, що хочеться. Адріан сподівався, що потім зможе дозволити собі з'їхати в більш респектабельний дім, але це очікувалось не скоро.

Зверху доносився гуркіт і музика. Хемо Баторія в черговий раз розвів у когось в кімнаті гулянку. Раніше, років п'ять тому, Адріан ставився до нього як до сина. Той тоді ще не став наркоманом та розбишакою. Та й сам Адріан не прилягав на пляшку. Вони познайомились після армійського повстання на планеті Торна-Хенер. Молодий Хемо тоді розганяв форсерів запальними коктейлями та гранатами біля військової частини. Був на боці повстанців.

В той день бійці Ренегарської школи збирались організувати хунту і обстріляли поліцейський штаб артилерійською батареєю. Снаряди влучили в залізничний міст, під яким були протягнуті електрокабелі. Половина міста залишилась без світла. Це швидко паралізувало зв'язок між провладними силовими органами.

Хемо Баторія не був військовим, але як і багато хто з місцевих, активно підтримував солдат. Вони вимагали звільнення підсудних ветеранів та звільнення тодішнього коменданта планети, який сильно тиснув на людей своїми агресивними рішеннями. Принаймні, так вони описували свої наміри.

Вже наступного дня обидва астеропорти були захоплені, і це означало, що виходи з планети повністю перекриті. Ренегарські повстанці створили блокаду. Ще через тиждень мерія була знищена. Генерали об'явили створення тимчасового самоврядування. Хемо тоді був одним із тих, хто добровільно вступив в ряди повстанців.

Але, на щастя чи на жаль, їх планам не судилося збутись. Наступного дня всі військові частини були обстріляні із орбіти. Це був один чітко спланований ракетний залп. Все сталось дуже швидко. Головні ресурсні артерії, казарми та арсенал були одномоментно знищені. Слідом на астеропорти були скинуті балони із VX-газом. Всі, хто був всередині, включно з цивільними швидко померли. Зал для зустрічей, технічні приміщення, каси і навіть парковка - все було застелено тілами.

Права Рука направила на Торна-Хенер загони зачистки Орлінської та Мансторської шкіл. Повстанці програли через вісім часів агресивних сутичок. Тоді стратили п'ятнадцять генералів і весь їх офіцерський склад майже з чотирьохсот чоловік.

Адріан брав участь у тому судовому процесі щодо покарання цивільних колаборантів. Він не вів справу, а лише був юристом-помічником під час захисту. Там він і познайомився із Хемо. Після трьох місяців слухань, половина підсудних пішла за ґрати. Інші, серед яких був і Хемо, отримали свободу через недостачу доказів. Адріан тоді сильно постарався, щоб довести їх невинність. Відверто кажучи, він обманув суд. Але для нього це не виглядало чимось неправильним.

Тоді він був більш чуттєвим. За довгі місяці жорстких засідань, розглядання кривавих фото, прослуховування трагічних історій жертв та свідків, спостерігання за стратами - він не витримав. Особисто знищив цілу купу доказів і врятував життя людям. Багато хто з них був злочинцями, але він просто більше не міг дивитись на безкінечні покарання.

Після суду вони з Хемою особисто й познайомились. На кілька днів разом застрягли в готелі біля астеропорту, поки там проходило налагодження інфраструктури. Вони було різними, постійно сперечались, але врешті-решт дещо їх об'єднало - відчуття несправедливості.

Відчуття, що існують люди, влада яких перетворює всіх інших в ресурс, диктує правила і забирає життя з неймовірною легкістю. Тоді вони й приєднались до Секундантів.

За останні п'ять років Адріан майже втратив надію. Алкоголізм став його способом втекти від безглуздості своїх дій. Тверезий він не працював би заради змін, не організовував би підпільну опозицію, нічого б не робив. Коли його розум яснішав, він втрачав будь-яку віру. Хотів лише повіситись або зіскочити із моста.

Але в такі миті як ця, коли спирт всмоктувався в кров, коли в очах гуляла картинка, а думки перетворювались в одноманітний потік, він міг спокійно робити свою справу. Внутрішній трагізм не відволікав його.

В двері постукали. Через силу, із хрустом в спині, Адріан підвівся і присів на край дивану. Голова розболілась.

- Що вам треба? - гучно спитав він.

- Я зайду, - сказав з-за дверей Хемо і одразу відчинив їх.

Заглядаючи всередину, він продовжив:

- Ти тут живий? А то щось затих якось, ми переживаємо.

- Та в біса... Все нормально. Я просто відпочиваю.

- Не хочеш до нас приєднатись? В нас там коньяка, звичайно, немає, але пива нарішати я тобі можу.

Адріан схилився та прикрив долонями лоб. Голова боліла дуже сильно.

- Ні... дякую. Гадаю з мене досить. Я краще піду провітрюсь кудись.

- Блін, та ти весь синій. Може поспиш?

Рука потягнулась за сорочкою та плащем.

- Мені треба свіже повітря.

***

Вітер задував у вікно в кімнаті Ноли. Холодний протяг свистів, проносячись за спиною дівчини. Ще півгодини тому було спокійніше, а вже зараз вона не могла сконцентруватись на книзі.

Засівши за навчання, Нола хотіла трохи відгородитись від світу, але він нестерпно нагадав про себе. Схоже, що це був натяк - пора повертатись в реальність. Вона встала з-за столу та прикрила вікно. Із другого поверху було видно, як Сіоран грався із Шорою. Щось там було не так. Собака застрягла під дверцятами старого холодильника та не могла вибратись. Видно, брат знову щось до неї прикрутив.