Розділ 40: Стрибок в невідомість

День 4.

Біті сидів за столом, підперши лоба долонею. Його клонило в сон. За вікном вже було темно, тільки ліхтарі та сніжні кучугури освітлювали околиці. Він залишився після роботи, щоб завершити опрацювання важливих контрактів.

Зліва на столі лежали три договори про ексклюзивні послуги Еко-Транс спеціально для Антропік-Стейт. Туди входили: можливість розділення субсидіювання від уряду Кордону, надання спеціалістів по міській та міжміській логістиці і зобов'язання надавати доступ до усього внутрішнього обліку Еко-Транс. Це ставило компанію в майже підкорене положення, але Біті знав, що так буде краще. Він все продумав заздалегідь.

Справа ж на столі лежала його заява на підвищення. До вищого керівництва дійшли чутки про успіхи Біті, тому він вирішив підготуватись одразу. Але поки що з'являтись із цим документом було рано. Потрібно витерпіти до більш влучного моменту.

Біті запхав папірець вниз, у шухляду. Не хотів, щоб хтось про це дізнався.

Спереду на столі поблискувала пляшка віскі. Біті відкрутив кришку та зробив один ковток. Ледь горло не попекло. Обличчя зморщилось.

- Треба було чарку брати, - пролунав голос.

Це був Леон. Схоже було, що він також залишився в офісі допізна. Побачивши колегу на порозі свого кабінету, Біті одразу розтрусився та поплескав себе по щоках.

- Що ти тут робиш так пізно? - спитав він.

- В мене те ж саме питання, - Леон вклався на дивані, що стояв біля стіни.

- Намагаюсь добити вже цю угоду із Антропіками.

Леон закинув голову на бильце та поглянув у стелю.

- Так... я чув про те, як ти носишся із ними. Клаорі це не сильно подобається.

- Тому з нею я стараюсь про це не говорити. Хоч вона й формально керує мною, у мене є повноваження укладати угоди по своєму бажанню. Тільки суворі піджачки зверху можуть мені щось забороняти.

- Думаєш, вони не заборонять?

Біті зробив ще один ковток із пляшки. Знову зморщився. Він точно знав, що справа під контролем. Здебільшого.

- А чому ти гадаєш, що вони можуть мені це заборонити?

Піднявши голову, Леон розвернувся та присів на диван вертикально.

- Не знаю... просто я чув про умови Антропіків. Жорстко це якось. Ми наче стаємо їхніми пішаками.

- Хах, всі так думають, - Біті обперся ліктями об стіл. - Насправді, це вони стають нашими пішаками. Ми знаємо Сорон-Селена і Кордон як свої п'ять пальців. З таким тісним зв'язком, який я пропоную Антропік-Стейт, вони просто вимушені будуть приповзати до нас за допомогою. Я навіть вражений, що ніхто не розуміє наскільки кабальний договір я їм пропоную. Так, він трохи в'яже наші руки, але це тимчасово. Я думаю, вже через рік вони будут на колінах стояти, щоб дати нам більшу свободу.

Леон встав з дивану та підійшов до стола. Схопився за пляшку та зі словами:"А-ну дай і мені", трохи надпив. Вони з Біті знали один одного вже багато років, але майже ніколи тісно не спілкувались.

- Якщо чесно, Біті, - сказав він, ставлячи пляшку на місце, - то твій план стоїть на купі припущень. Ймовірно, тому він і не подобається Клаорі.

- Головне, що я в нього вірю. Більшого мені не потрібно.

- Ну... хрін його знає. Може це тебе колись в могилу зведе.

Повіки потроху починали тиснути на очі, тягнутись вниз. Біті відчув, що сильно втомився. Встав, підійшов до шафи та витяг звідти матрац із подушкою. Тримав їх тут на екстрений випадок. Ось він вперше і стався.

- Так, йди вже додому, - сказав він. - Я майже без сил. Хочу тут подрімати трохи.

- Що, прямо тут?

- Ага, тут. Додому їхати не буду.

Леон поплескав його по спині.

- Добре. Дивись тільки не облажайся зі своїм планом. Буде не зручно дивитись, як тебе будуть пороти.

- Що ж, порку я люблю.

Коли колега пішов і звук зачинення дверей вдарився у вуха Біті, він розстелив матрац на дивані, поклав скраю подушку та прямо в одязі вклався. Не хотів повертатись додому. Вже з першими променями ранкового світла треба було продовжувати роботу. Відволікання на побут та більш серйозний відпочинок якраз загрожували йому тим, що він пропустить щось важливе і його план зруйнується. Такого допустити ніяк не можна було.

День 5.

Десь за межами свідомості пролунав грім. Гуркіт. Глибокий пустий сон трясло і било з середини. Біті крізь біль розплющив очі. Його комунофон гучно дзвенів. На годиннику показувало ранок, хоча за вікном було ще темно. Офіс досі був пустим.

- Та кому це там не спиться? - роздратовано протягнув Біті.

Він зняв слухавку та почув знервований голос дружини.

- Де ти, в біса?!

- На роботі. Нащо на мене так кричати?

- У нас катастрофа! Алон побився! Де тебе носить? Повертайся скоріше додому!

Біті неохоче підвівся. Його думки все ще не могли зібратись в купу. Анна буквально штурмувала його словами, до яких він не був готовим.

- Так, тихо заспокойся. Що там у вас трапилось?

- Наші діти були на вечірці і там Алон побився з хлопцями, чи з одним хлопцем. В нього розбитий ніс та порваний светр.

- Слухай, він молодий хлопець, це нормально. Я також в його віці часто бився. Не роби біду там, де її немає.

- Він так ніколи себе не вів!

Біті схопився лівою долонею за лоб, який швидко розболівся. Ця розмова катувала його мов кип'ячена вода.

- Ну так, що тут сказати... ніколи не пізно подорослішати. А дорослих часто б'ють.

Голос дружини став ще злішим.

- Яка ж ти оце паскуда, Біті! Можеш нікуди не їхати. Без тебе розберемось.

- Прекрасно.

Дзвінок різко припинився. Анна сама обірвала виклик. Перевівши подих, Біті вклався назад на подушку. На секунду в його голові промайнула думка, що все це справді дивно. Алон неконфліктний і ніколи б не пішов у компанію, в якій сумнівався б. А може й пішов. Біті не часто з ним говорив, тому не був впевненим. Так чи інакше, вже через десять секунд його це не хвилювало зовсім. Він знову задрімав. До будильника залишалось ще дві години.