Розділ 39: Біль і радість життя

Галас розносився по всьому дому. Міра взагалі перший раз покликала до себе гостей, тому дуже боялась, щоб ніхто нічого не зламав та не зіпсував. Іменинниця носилась із кімнати в кімнату та налітала на присутніх. Іноді по ділу, а іноді безпідставно.

- Ого, класні гітари, - сказав Степан, стоячи серед купи музикальних інструментів з двома друзями.

- Не чіпай їх! - втрутилась дівчина. - Батько мене приб'є.

- А якщо одним пальчиком?

- Нульом пальчиків.

- Блін, яка ж ти занудна.

Роздратовані хлопці пішли на задній двір покурити. Їм вже було більше шістнадцяти, і хоч в такому віці по законам Сорон-Селена, куріння було для них все ще заборонене, підлітки робили це таємно. Виходило із сумнівним успіхом. Комусь вдавалось вдало обманювати батьків, а хтось отримував міцного прочухана. Але все одно так і не кидав курити.

- Недопалки викидайте у відро! - виглянула з-за дверей Міра.

- Та ми в курсі, - сказав Степан. - Заспокойся. Піди краще торта наріж.

Тим часом Алон сидів поруч із Сарою та вимушено говорив із однокласником Леаром Прістом. Цей хлопець також активно займався спортом, але друзями їх було назвати складно. Минулого року Леар відсидів два тижні у підлітковому ізоляторі через напад на поліцейського. У хлопця були великі проблеми із контролем гніву.

- Ніяк не можу біцуху нормально розкачати, - жалівся він Алону. - Наче роблю правильні навантаження, все як по інструкціям. Харчування, всі діла... але не пре. А хочу щоб перло.

- Не знаю... - не охоче відповідав Алон, - спробуй змінити техніку. Деякі вправи можуть просто не підходити до твоєї генетики.

На його щастя, руйнуючи цю нудну розмову, до плеча схилилась сестра. Вона хитро посміхалась.

- Спрацювало, - сказала Сара. - Він аж відсів від мене, коли побачив тебе.

Алон стомлено кивнув.

- Хрін його знає... якщо тобі від цього легше, то я не проти.

В кімнату повернулись Степан та його друзі. Хлопці виглядали рум'яними та нестандартно веселими. Не сміялись, але активно штовхали один одного в плечі та кидались сальними жартами.

- Гей, Леаре, пішли де-що покажемо тобі, - сказав Степан.

- Нарешті, я думав ви вже забули, - різко підірвався з місця хлопець.

Алон здивовано поглянув на нього та спитав:

- Ви куди?

- Пішли з нам. Там один прикол є.

- Не кидай мене, - прошепотіла Сара.

Брат поклав їй руку на плече та запевнив:

- Та може вони там якусь хрінь начудили. Думаю, варто перевірити, щоб ці придурки не створили нам проблем. Я скоро повернусь. Обіцяю.

Проходячи мимо кухні, хлопці сповільнили крок та зменшили гучність власних розмов. Міра там нарізала торт із подругами, і їм не хотілось привертати дівчачу увагу до себе. На задньому дворі вже було сильно засніжено. Видно, що ще з ранку тут прибирали, але до вечора насипало помітний і високий шар снігу.

Хлопці вийшли на незасклену веранду. Степан відсунувся трохи подалі від дверей та запхав руку в кишеню. Витяг чорну металеву трубку з трьома золотистими кільцями по середині.

- Вкрав це у дядька? - спитав Леар.

Дядько Степана працював у поліції коронером та відповідав за контроль наркотрафіку в Кордоні. Мав доступ до складу із речовими доказами різного характеру.

- Не зовсім, - сказав Степан. - Я не скажу вам. Хай це поки що буде загадкою.

- Це що, моновипарювач? - спитав Алон.

Він мав на увазі популярний пристрій для викурювання дензопіна, відносно легкого стимулятора, який продавався в аптеках, але виписувався у рідких випадках при тяжких захворюваннях нервової системи. На вулицях його часто вживали у вигляді порошку, або через електронні випарювачі.

- Це ватовипарювач, - пояснив Степан. - Він пропускає дим крізь три шари вати, щоб легше було робити тягу.

Видно, що хлопці були в цьому недосвідчені і чули про такі речі лише із дружніх історій, книг або кримінальних новин.

- І ти вже пробував? - спитав Леар.

- Двічі. Не знаю... якось дивно.

- Та то ти не правильно курив, клоуне. Дим треба ковтати, а не вдихати. Він краще всмоктується через стравохід.

- Хто тобі таке сказав? Ти дебіл, чи що?

Степан покрутив пальцями передні два кільця, а потім натиснув на якусь маленьку кнопку. Далі підніс випарювач до губ.

- Дивись, - сказав він і зробив тягу.

Після цього хлопець аж присів на дощату кладку. Голова різко запаморочилась. Руки охопила слабкість.

- Ого... - все, що він зміг із себе витягнути.

Леар підійшов до нього та навис над ним.

- А-ну дай мені.

- Та почекай.

Він чекати не став. Мовчки вирвав той випарювач із рук та також зробив тягу. Спробував ковтнути, як і хотів. Реакція пішла відразу. Груди стиснуло. Леар перехилився через поручень веранди та проблювався у сніг.

- Ахах, я ж тобі казав! - піднявся нарешті Степан.

- Та ви всі тут з глузду посходили! - обурився Алон.

- Тихо ти. Не шуми. Нас можуть почути.

- Мені байдуже.

Степан протягнув йому трубку. Алон зморщився.

- На, спробуй. Це тобі не парапсилін, не відкиснеш. Просто підбадьоришся, щоб не нудьгувати вечором.

- Блін... ви... це просто катастрофа.

Із дому почулось радісне галасування. Схоже, дівчата нарешті віднесли торт до столу. Щось гучно обговорювали. Ймовірно, скоро повинні прийти сюди, бо хлопці тут вже надто довго стоять. Алону не подобалось куріння, він не вживав ніколи алкоголь. Йому взагалі було огидно від всієї цієї ситуації.

- Ні, - сказав він. - Це принципово.

Степан зробив глибоку тягу, затримав подих на кілька секунд і випустив дим прямо в обличчя Алону. Через накопичення конденсату всередині випарювача, з кожним наступним видихом викид ставав все більш об'ємним. Густа сіро-синя хмара окутала голову хлопця і він одразу почав тяжко кашляти.

- Що ти... кхе-кхе.. що ти твориш? Кхе-кхе-кхе!