Розділ 38: Радість і біль життя

Сара закусила губу, уважно спостерігаючи за положенням пальців. Намагалась затиснути акорд. Нові куплені струни на гітару виявились не зручними. Все ж навички у дівчини були ще надто малими, щоб легко адаптуватись до мінливих умов гри.

Вона тренувалась в актовій залі в оточенні друзів, які, в основному, просто про щось своє говорили, не звертаючи на неї уваги. Їй так було навіть зручніше. Ніхто не тиснув та збивав концентрацію.

Поруч сидів Арсон. Імпровізував якусь мелодію на своєму синтезаторі.

- Що, не йде? - спитав він.

- Хрінь якась. Наче в мене пальці - це якісь сосиски. Я ледве не ріжу їх об ці кляті струни.

- Може сильно натягнула?

- Та ні, все як треба. Видно, не звикла грати на сталі.

Двері актового залу відчинились. Всередину зайшов Алон. Старший брат був мокрий від тренувань. Займався на турніку, доки Сара була тут. Втомився чекати її, вже пора було йти додому.

- Ти ще довго? Ми з Сіро вже задовбались там топтатись.

- Ой, почекай, - різко підірвалась Сара та побігла до нього. - В мене до тебе дуже серйозна розмова!

- Прям дуже?

- Ага, дуже-дуже!

Вона виштовхала його в коридор та притулила до стіни. Подивилась спочатку наліво, а потім на право - зайвих вух не видно. Це було добре. Сьогоднішній вечір був для неї особливим. Вона збиралась на вечірку, але були проблеми. Саме для цього вона й схопилась за брата.

- Чого тобі?

- У Міри Реймор сьогодні день народження. Я туди запрошена, але мені треба, щоб ти пішов зі мною.

- Що мені там робити? Мені ця зануда зовсім не подобається.

- Там буде півкласу. І... Арсон.

Алон кивнув, але сказав:

- Я не розумію. Ви ж типу разом і так тусуєтесь.

- Схоже, що він переключився із нашої сестри на мене.

- Ти боїшся його?

- Я боюсь, що випадково зламаю йому носа, або руку. Не хотілось би калічити його сильно жорстко, якщо він почне розпускати лапи.

- Так чому Міра взагалі його позвала? Скажи, хай прожене його.

У відповідь на це Сара почала розмахувати пальцем, показуючи, що не все так просто.

- Ну... він типу вже як частина нашої компанії. Ми з ним часто гуляємо. Але від цього він не став менш дивним чуваком. Кажуть, на тому тижні він намагався продати свою собаку своїм же батькам, а коли вони не погодились, то вистрибнув у вікно із другого поверху.

Заглянувши за спину сестри назад в актовий зал, Алон підняв брови. Його здивуванню не було меж. Він дивився на того хлопця та ним повірити цим словам.

- Так ось чому він шкандибає весь час.

Суворі очі Сари наблизились до нього. Наче цвяхи вони кололись йому прямо в душу. Схоже, вона не збиралась відступати. Була налаштована радикально. Хоч Алон все одно з нею ніколи не сперечався і не конфліктував, бажання йти на якісь незрозумілі вечірки в нього було мало. Але відступати було не зручно.

- Ох... добре, я піду із тобою. Або трішки пізніше підтягнусь.

- Клас, - посміхнулась Сара. - Тільки не підведи мене. Для мене це важливо.

***

Алон дивився на себе в дзеркало. Нова модна шкіряна куртка, котру він вдягнув вперше, зручно сиділа на плечах. Він цього не очікував, так як зазвичай навіть точні його розміри все одно виявлялись затісними в області плечей.

Всередині щось крутило. Не хотілось йти на цю дурнувату вечірку. Довелось змиритись із цим. Планував символічно посидіти там годину-півтори та повернутись додому. Все одно серед тих гостей в нього не було близьких товаришів.

Алон вийшов із кімнати та ледь не зіткнувся в коридорі із батьком.

- Ого, куди це ти причепурився? - спитав Біті.

- Сара потягнула мене на день народження однокласниці. Вона що не казала, що ми йдемо?

Біті на дві секунди задумливо відвів погляд, а потім відвернувся та пішов до виходу.

- Можливо, - сказав він, поспішаючи. - Якось не запам'ятав.

- А ти куди так рвешся?

- Є важливі невідкладні справи.

Біті хутко вийшов надвір та закрив за собою двері. Алон зітхнув. Батько останнім часом майже не з'являвся вдома. Не сильно схоже на його типовий повсякденний режим. Хоча насправді, сину, здебільшого, було байдуже. Так навіть краще - менше безглуздих балачок в домі. А от матері було складніше, вони з батьком все частіше сварились через дрібниці.

Руки перевірили кишені - все на місці, нічого не забув: кілька купюр, про всяк випадок, та комунофон. Можна було й самому виходити.

Проходячи повз вітальню, Алон замітив як Нола фарбувала губи перед дзеркальцем.

- Йдеш на побачення? - посміхнувся брат.

Вона аж підскочила від несподіванки. Дівчина обернулась та, хапаючись за груди, сказала:

- Не лякай мене так!

- Пробач. Просто ти виглядала такою зосередженою.

- Більше ніколи так не роби. Або... хоча б не дуже часто. Я не хочу до такого звикати.

- Так що, реально йдеш на побачення?

Не хотілось їй відповідати.

- Типу того.

Алон схрестив руки та здивовано повів бровами. Хитра посмішка не сходила з його обличчя.

- Вау. Думав, для тебе наші пацани - це просто якісь придурки.

- Не всі.

- Що ж... я радий за тебе. Не буду лізти не в свою справу, бачу що ти соромишся.

- Я не соромлюсь!

- Ага, ага.

Брат помахав рукою та пішов нарешті на вечірку.

***

Сара сиділа за столом та постійно виглядала у вікно. Саме через нього розкривався обширний огляд на всю вулицю, що вела до дому. Вона чекала на Алона. Гості збирались поступово, але з кожним новим обличчям вона чекала саме на брата. Його все не було та не було. Це нервувало.

- Про що задумалась? - спитав Арсон, що сидів поруч.

- Чекаю де кого.

Арсон почав повільно протягувати руку за спину дівчини, щоб обійняти. Хотів проявити яскраву мужність та впевненість в собі.

- Що ти робиш? - спитала вона.

Він різко все прибрав.