Розділ 37: Пульсація зросту

День 1.

Пар потроху здіймався з гарячої кави. Біті видихнув, заплющив очі та випив її залпом, наче чарку алкоголю. Відставив чашку в бік. Поправив піджак та поглянув в деркало. Обличчя трохи кисле після короткого сну, але наповнене рішучістю. Настав час взяти себе в руки. Зробив замітку на папері. Це був перший день із його марафону, в якому він збирався дістатись до вершини кар'єрної драбини.

Приїхавши в офіс, Біті одразу заскочив у свій кабінет та зняв зі стіни ту картину зі сходами. Відклав її за диван. Чітко для себе вирішив, що поверне її на стіну тільки в новому кабінеті, коли сильно зросте. Пост арбітранта, це звичайно добре, але тепер йому хотілось стати хоча б директором. Та й не потрібно забувати про головну ціль - пост мера Кордону.

- Що ти робиш? - спитала Клаора, заглянувши в кабінет.

- Збираюсь де що зробити, - відповів Біті, присівши на край стола.

- Сподіваюсь, у нас не буде проблем від цього?

- Не повинно. Хоча я не впевнений.

Він дістав з-під столу коробок з якимись паперами та поніс його звідси подалі, а саме до архівного поверху. Біті вирішив спускатись по сходах. На відміну від місцевого ліфту, там завжди було мало людей, а йому якраз не хотілось привертати увагу до паперів всередині коробка. Там було багато фіктивних підписів, несправжніх довідок та підроблених заяв.

Під час масової перевірки Еко-транс ці папери були добре заховані. Біті не збирався тоді від них позбавлятись, бо вони повинні були використатись в суді, так і сталось. Деякі речі звідти не побачили пильні очі правосуддя, а деякі були підсунуті навмисне. Але суд закінчився, і тепер вся ця купа макулатури була тягарем на шиї Біті. Навіть Клаора та інші не знали, що там всередині. Ніхто не повинен про це дізнатись. Бо Біті тримав там також фіктивні звинувачення проти своїх колег, щоб у випадку кризи, перекинути на них всю відповідальність.

Тепер від цього всього потрібно було позбавитись. Користі від "чарівного коробочка" стало менше, ніж потенційної шкоди.

- Куди ти це тягнеш? - спитала стара наглядачка архіву.

- В утилізаційну кімнату, - сказав Біті.

- У мене не було розпорядження. Я нічого не знаю про цей коробок.

- Якщо чесно, то тут кляті анкети стажерів. Ніхто не хотів із ними возитись і вони накопичувались в нас прямо посеред коридору. Всім байдуже, а я собі всі ноги вже повідбивав.

Жінка уважно слухала та кивала.

- Так, - сказала вона, - ніякої поваги до офіційних процедур. Молодь стала такою безвідповідальною.

- Ну ось, так що я вирішив під шумок позбавитись від цього мотлоху. А то скоро там вже наступний коробок почне набиватись.

- Добре, біс із ним. Тільки не лякай мене так більше.

Біті здивовано підняв брови.

- Я вас налякав?

- Я тут дрімала трохи, а ти топчешся. Думала вже якийсь покидьок прийшов мене обкрадати.

- Не хвилюйтесь, пані Мейстром. Нікому це запилене сміття не потрібне.

- Гадаєш?

- Я впевнений, пані Мейстром.

Вона почухала потилицю.

- Ну... може так і є. Але все одно, наступного разу попереджай, що ти сюди збираєшся йти.

- Обов'язково!

Справу зроблено. Схрестивши руки, Біті сердито спостерігав за тим, як подрібнювач знищував сотні аркушів небезпечного паперу. Шелестіння ножів монотонним шумом встало в його вухах. Готово. Можна рухатись далі більш безпечно.

День 2.

В зал забіг Сіоран з якоюсь афішою в руках. Очі хлопця горіли від дикого натхнення.

- Тату, а ми сходимо сьогодні на виставку Механічних Мистецтв Кордону? - спитав він.

- Пробач, не вийде. У мене купа справ на цілий тиждень.

- Що, прямо жодних шансів?

- Ага, жодних шансів.

Біті мчав на роботу мов торпеда. Готовий був гори трощити. Дістав цигарку та закурив прямо в салоні. Раптово його рука піднялась і він гучно постукав кулаком по стелі.

- Я знаю, що ти тут, паскудо! - прогарчав Біті. - На задньому сидінні.

З-за його спини виглянув Аморф. Він справді сидів позаду нього, але кілька хвилин мовчав.

- Я не хочу з тобою говорити, - сказала істота.

- А я хочу, - зробив глибоку тягу Біті. - В мене сьогодні крутезний настрій.

- Відв'яжись від мене. Я хочу спокійно повалятись.

- Ні, не хочеш. Бо цього не хочу я. Ти ж - відображення моїх бажань, забув? Сам мені про це затирав.

Аморф поклав йому руки на плечі та підсунув голову до вуха. Від створіння віяло холодом.

- Не переоцінюй свої здібності, Біті. Ти не можеш керувати ні мною, ні своїм розумом.

- Що ж, не бачу в цьому проблеми. Мені достатньо керувати тим, що змінює моє життя на краще. І прямо цими можливостями я сьогодні і збираюсь користуватись.

- Сам вигадав цю маячну?

- Ага. Подобається?

- Ну таке... на шість із десяти. Можна було й краще постаратись.

Біті кивнув та викинув окурок у вікно, випадково влучивши перехожому в обличчя. Чоловік розлючено відстрибнув та крикнув щось у слід. Запізно. Дизельмашина відірвалась далеко вперед і водій нічого так і не почув.

- Справедливо, - погодився Біті із Аморфом. - Наступного разу я постараюсь краще.

Наступні дванадцять годин він був повністю занурений у роботу. Аномальна рішучість захопила його з головою.

День 3.

Чоловік та жінка сиділи поруч в кабінеті та вражено дивились на Біті. Він прийшов до них на ділову зустріч. Запропонував повністю продати всі місцеві філіали компанії Голд-Стейт їх прямим конкурентам - Антропік-Стейт. Власники були не раді. Це була приватна компанія і ці двоє володіли нею повністю. Така зухвалість була настільки нахабною, що вони не одразу повірили в реальність цієї пропозиції.

- Знаєте що, пане Брейкер, - заговорив чоловік, знімаючи окуляри, - ми з дружиною створили кордонський філіал Голд-Стейт більше двадцяти років тому. Ми зростили його як власне дитя. Думаєте, ми погодимось на це безумство, яке у вас вистачило сміливості вивалити зараз на нас?