Розділ 36: Пазурі невидимих сил

Астерокарета з гуркотом опускалась на стопові подушки. Швидкість зменшувалась буквально за секунди. Сигнальні лампи освітлювали весь стикувальний зал. Так як планета оберталась навколо осі вздовж космічної шестерні, космічні пересування мали серйозні складнощі. Щоб не створювати катастроф, астеропорти на північному і південному полюсах були зафіксованими та не рухались із планетою. Разом з фундаментом та всією інфраструктурою вони кріпились до шестерні.

Для людей зовні це могло виглядати як дуже повільне обертання будівлі. Повний оберт астеропорт робив якраз за 26 годин, що дорівнювало цілій добі на Сорон-Селена. По колу, перед в'їздами на територію порту, був розмаркований циферблат, на якому вхідні ворота використовувались у ролі стрілки. Таким чином, приїжджаючи сюди можна було одразу побачити, котра година.

Із астерокарети висунувся довгий сталевий трап. Це був громадський рейс. Купа людей потоком повалили вниз до митного пункту. Серед них спускався і Адріан Солос, адвокат, що працював на Секундантів. Поправивши капелюха, він впевненого крокував вздовж трапу, туфлі трохи сковзали. Ще не встиг протверезіти. На борту безкоштовно наливали смачний віскі, він просто не міг відмовитись, тому й напився.

Митний офіцер в бронежилеті проводив перевірку документів та речей у прибулих. Адріан встав перед ним та протягнув шкіряний гаманець із посвідченням.

- Адвокат? - спитав офіцер, розглядаючи документи. - Поважаю таких, як ви.

- Не всі розділяють вашу точку зору, - сказав Адріан. - Деякі гадають, що я захищаю покидьків.

- Вони ідіоти. Кожен заслуговує на захист. Окрім клятих Секундантів, звичайно. Мого брата нещодавно застрелив хтось із їхніх.

- Це дуже прикро.

Офіцер все перевірив та протягнув посвідчення назад.

- Якщо побачите такого, кидайте захист. Їм місце в пеклі.

- Звичайно, - посміхнувся адвокат.

Біля входу його вже чекало таксі. Корола відправила його сюди займатись саботуванням та пропагандою. Всі зустрічі та заходи були вже розплановані. Чіткий план, зроблений на тверезу голову дозволяв Адріану більш свідомо діяти на п'яну. Такий симбіоз станів робив його ефективнішим.

Першим, що було в списку - це зустріч із місцевим "наглядачем". Серед Секундантів наглядачі були буквально інформаторами, які збирали якомога більше даних про політичний та економічний стан на планеті. На Сорон-Селена було дев'ять наглядачів, але Адріан був знайомий лише з одним, та й мав з ним не дуже теплі стосунки. Через це був не дуже був радий взагалі всій цій авантюрі.

Вклавшись лежачи на заднє сидіння таксі, він заснув та почав сопіти. Запах стійкого перегару почав пробивати ніс таксисту, через що той відкрив біля себе вікно.

- Боже, мужик, не можна було до вечора потерпіти?

З неймовірною тяжкістю Адріан розплющив очі. Голова ледве не вибухала від болю.

- Ох-хох... пробач, друже. Я трохи перестарався.

- Та я не проти, але не в мене ж в дизельці. Знав би ти, як я зараз хочу відбити тобі нирки?

- Я не хочу цього дізнаватись, якщо чесно.

- Отож бо. Давай я зараз опущу віконце поруч з твоєю мордою і ти нормально подихаєш. Свіже повітря, кажуть, допомагає попуститись.

Адріан вперся ліктем в шкіряне сидіння та трішки припіднявся. В очах все крутилось.

- Як довго я спав?

- Та десь хвилин двадцять.

- Боже... думав, хвилиночок п'ять валяюсь.

- Я б теж цього хотів.

Звісившись по плечі за вікно, адвокат почав жадібно ковтати повітря. Вони зараз неслись по трасі і зустрічний транспорт буквально хльостав його по обличчю вітром. Не кожен такий "удар" був приємний. Іноді повз проїжджали вантажівки із м'ясними відходами, або просто зі сміттям. Таке повітря встромлялось в ніздрі наче гвіздки і Адріан зморщено відхиляв голову в бік.

- Це просто жахіття, - сказав він.

- Сам до цього довів.

На щастя, ці страждання тривали ще не довго. Вже через кілька хвилин вони все ж прибули на місце призначення. Адріан швидко розплатився та виліз із дизельмашини ледве не падаючи на коліна. Слабкість ломила суглоби.

- Так... тримайся, - бубонів він собі під носа. - Справи на сьогодні ще не закінчились.

За спиною загуркотів двигун. Таксі поїхало, залишивши його перед гучним гуртожитком, де жили вантажники, мігранти та інші малозабезпечені шари населення Кордону. З вікон доносилась музика. Кілька громіздких динаміків буквально перекрикували один одного, що перетворювало шум надворі в суцільну какофонію.

Адріан ліниво підіймався по сходах на четвертий поверх. Іноді мимо пробігали діти жильців та якісь наркомани. Кожен крок на наступній сходинці майже стріляв у вухах. Похмілля сильно підбило тиск.

Вставши нарешті перед потрібними дверима, він навіть не став перевіряти чи відчинено там, чи взагалі хтось є. Йому було байдуже. Якщо хтось є, то добре, а якщо хазяїна немає, то можна почекати. Ключ увійшов в гніздо та двічі прокрутився. Замок відчинився.

Легенько штовхнувши плечем двері, Адріан увійшов в кімнату.

- Гей, що ти робиш?! - обурено викрикнув чоловік в сірій майці та татуюваннях на руках і шиї. - Можна було постукати, Адріане!

- Замовкни, Хемо, - сердито пробурчав адвокат та підійшов до вікна.

Руки смикнули за штори та перекрили світло Селени. Хемо Баторія і був тим самим наглядачем, з яким знайомий Адріан. Молодий чоловік сидів на дивані з бонгом в руках та курив щось разом із двома повіями.

- Ми взагалі-то тут були зайняті, якщо ти не помітив, - сказав Хемо.

- Помітив. Просто мені начхати.

- Хто цей алкаш? - спитала одна із жінок.

- Та там... один клоун із хворою головою. Веде себе, наче краще всіх.

Адріан увалився в крісло під стіною та прикрив долонею лоба. Біль все ще не припинявся.

- Мене він лякає, - сказала друга жінка.

Хемо поцілував її в щоку.

- Не бійся, киця. Він гучний, але мирний.