Розділ 35: Інертний пошук

В шкільному класі було тихо. Вчитель історії топтався з боку в бік перед навчальною дошкою та спокійно вів свій предмет. Кома Таро вже четвертий день тримався тверезим, тому єдиний спосіб відволіктись від тяжкої абстиненції для нього було зосередження на роботі.

- Стомонтське Право - це класична робота філософа Табіано Форки, котрий жив у 2198 році від початку часу, - розповідав вчитель. - Саме в ній були закладені основи нашої сучасної конституційної бази. Але, яким би важливим цей документ не був для історії та розвитку цивілізації, в наших реаліях він зовсім втратив свою актуальність.

Кома перемістив кілька фігур на дошці і продовжив:

- В Стомонтському Праві зазначено, що людина - це сутність, що має вічний борг перед суспільством. Абсолютний колективізм якраз почав зароджуватись в ті часи серед полісів Стомонту. Люди хоч і мали розділені між класами права, але навіть у вищих чинів був обов'язок жертвувати своїм життям, якщо цього буде потребувати безпека суспільства. В таких умовах, - він трохи запнувся та покашляв, - в таких умовах люди перетворювались на ресурси.

Серед учнів піднялась рука. Вчитель озирнувся і побачив Сеймоса. Через відправлення батька у в'язницю, хлопець сильно відсторонився від звичайного життя. Він навіть почав гірше вчитись. Але зараз, як йому здалось, дивна заява вчителя збила його з толку.

- А зараз хіба інакше? - спитав Сеймос.

- Хех, влучне зауваження, - кивнув Кома. - В Часовій Коаліції працює зараз сорок дев'ята редакція Конституції Загальних Сил та Прав. Якщо глянути на сам текст, то фактично, зараз у людей більше свободи. Насправді, ніхто не буде змушувати вас помирати через нав'язані державою вимоги. В часи Стомонту, будь кого з вас могли насильно відправити працювати в кар'єри під приводом термінової необхідності. А зараз... хоч і здається, що закон надто жорстокий до людей, але це не так. У Правої і Лівої Руки сильно розбігаються повноваження, а також часто конфліктують інтереси. В таких умовах, вони не те, що людьми керувати не можуть, вони навіть свої косяки загребти не здатні. Ця політична машина стала надто складною. Тому добре вчіться, і може в майбутньому вам вдасться це виправити.

Сеймос сердито покрутив головою.

- Херня це все.

Кома закрив дошку та зняв окуляри. Він замовк та підійшов мовчки до учнів. Вчитель знав що сталось. Вся школа це знала.

- Я розумію, ти зараз пригнічений. Вважаєш, що сталась несправедливість.

- Ні! - стиснув кулаки хлопець. - Я не вважаю... це і є реальна несправедливість. Чиї інтереси зачепив мій батько, що з ним так вчинили?

- Я скажу так, - спокійно заговорив вчитель. - Жодний правовий документ ніколи не здолає несправедливість. Іноді це треба просто прийняти. Змиритись.

- Тобто... опустити руки?

- Саме це я й маю на увазі.

- Та годі вам! Ви банд...

Сеймос різко зупинився. Всі однокласники поглянули на нього. Стало ніяково. Долоні спітніли. Ледь не сказав дещо реально заборонене. Кома Таро стримано чекав. Не всі учні знали про його альтернативний спосіб життя.

- Забудьте, - махнув рукою Сеймос. - Це мене щось не туди понесло.

- Не переймайся, - посміхнувся вчитель. - Ти нічого не в силах змінити, тому тобі й важко. Це нормально. Треба спробувати відволіктись. Рано чи пізно стане легше, навіть якщо проблема не вирішиться.

Після цих слів він повернувся до дошки та продовжив проводити урок, наче цієї розмови й не було.

***

Нола стояла біля входу в школу та крутила пальцями край куртки. Уроки закінчились. З небо поступово почав опускатись сніг. Регуляція клімату на планеті змінила сезон. Далеко не всюди це робили. Різноманіття сезонів могли дозволити собі планети з високим бюджетним фінансуванням, або там, де місцеві корпорації могли це оплатити із власного "гаманця". Сорон-Селена був із другої категорії. Загальна капіталізація всіх місцевих компаній була достатньо об'ємною, щоб дозволити собі всі чотири сезони.

Учні проходили повз, іноді ненавмисне чіпляючись плечем за дівчину. Хтось вибачався, хтось ні. Їй було байдуже. Вона чекала тільки одну людину.

Із дверей вийшов Сеймос. Нола схопила його за руку.

- Не загубився? - обережно спитала вона.

Хлопець сумно зітхнув, оглянувся, чи ніхто за ними не дивиться, та тихо поцілував її. Їх стосунки були в складному стані після суду, але не розірвались. Сеймос приобняв Нолу та пішов разом з нею до зупинки.

- Знаєш, в мене таке відчуття, наче я вибухну скоро, - сказав він.

- Після того проклятого суду я навіть не розмовляла з батьком. Жодного разу.

Сеймос поглянув на неї із ніжністю.

- Тобі не обов'язково все це робити. Я розумію, що це твоя сім'я і ти не зможеш від неї відхреститись.

Нола обійняла його, приставши обличчям до грудей. Їй було дуже складно дивитись на його розбитий стан, на похмурий погляд, на цю важку неприродню втому, що наче придавлювала його до землі.

- Я не хочу, щоб ти страждав.

Він опустив голову та погладив щокою її волосся. Ніщо не могло його втішити. Надто запальний характер, все сприймав дуже жорстко. Сеймос відчував щиру підтримку від Ноли, але цього було недостатньо. Він звинувачував себе у провалі батька.

- Тоді я не буду страждати, - збрехав він.

- Правда? - підняла очі вона.

- Так.

- Ну... я сподіваюсь.

Нола все зрозуміла одразу. Це були просто втішні слова. Було ясно, що нічого тут не вдієш. Тому вона просто взяла його міцно за руку та пішла далі. Ділилась із ним своїм теплом, сподіваючись, що він не загубиться в своїх жахах. Батько став в її очах ще більшим негідником, від якого потрібно триматись подалі.

***

В кімнаті загорілась лампочка. Підлога була застелена товстим шаром пилу. Шпалери обідрані. Два старих дивани стояли під стінами з протилежних боків приміщення, а самотнє вікно було завішене порваним простирадлом.

- І це таку службову квартиру вони нам виділили? - спитав невдоволено Толанд.