Розділ 34: Червоні плями минулого

Понівечене тіло Ломбардо Мурра лежало на холодному металевому столі. Біле полотно накривало його по груди. Уціліле око на деформованій голові дивилось перед собою у стелю. Шкіра посіріла.

Торфій Кейсі і Толанд Парр стояли по протилежні боки стола та розглядали покійника. Як тільки до них дійшла звістка про смерть Ломбардо, вони одразу виїхали. За вікном все ще була ніч.

- Добряче йому дісталось, - сказав Толанд. - Прилетіло в щоку. У рушниці С-20 експансивні набої. Таке зараз дозволено мало в яких частинах. Та й ходять зараз, в основному з С-25.

- С-20 я останній раз бачив ще як був на навчанні, - заговорив Торфій. - Років десять назад. Думав їх вже не роблять.

- Не роблять. Скоріше за все, це був старий захований вдома екземпляр.

Торфій схилився нижче над тілом. Наблизився до порваного обличчя.

- Мурр ніде не служив. Наскільки мені відомо, його дядько по материнській лінії якийсь час був в ополченні ранньої Коаліції, але... коротше, хрін його знає. Може він у дядька й забрав.

- Дядько той хоч живий? Можемо його розпитати.

- Ні. Помер сім років тому.

Сбоку під стіною за ними двома спостерігав коронер Фінстах. Він особисто підіймав тіло з асфальту та відвозив його в морг.

- Ломбардо мертвий, - сказав коронер. - Навіщо вам далі в цьому колупатись. Ми закриваємо справу.

Толанд поглянув на нього.

- Фактично, так і є. Але наша робота тільки починається. Наше керівництво переймається зв'язком покійничка із Секундантами. Так що, якщо ви не проти, коронере, передайте нам всі ваші рапорти, докази і дос'є, які накопичились від цього обсоска, і передайте нам.

Фінстах знервовано почухав потилицю.

- Ого, не думав, що все так серйозно.

- А ви думали, що ми якоюсь маячнею займались весь час? - посміхнувся Торфій. - Ні, ми прийшли забирати вашу роботу.

- Гаразд, я... я все вам передам.

Біла тканина лягла на голову покійника, сховавши під собою скалічене обличчя. Накривши тіло, Толанд одразу пішов до раковини вимивати руки. Він не торкався мертвої тканини, але все одно гидував навіть від символічної взаємодії. Накрив, бо не міг більше на нього дивитись.

- А де та дівчина? - спитав Торфій. - Та що стріляла в покидька...

- Вона в протилежному корпусі, - відповів коронер. - Я збираюсь її допитати.

- Тільки після нас.

- Але...

- Ні, ні, ні. Ми побачимось з нею першими і крапка.

Фінстах відвернувся.

- Окей.

Перекинувшись поглядами, офіцери вийшли із кімнати. Навіть не попрощались із коронером.

***

Мері сиділа в темному кабінеті та дивилась в підлогу. Стомлений погляд проходив її наскрізь, наче провалювався в безкінечну прірву. Монотонний подих тихо виривався з грудей дівчини. В голові не було жодних думок - меланхолічна порожнина.

Двері відчинились. Мері проігнорувала це. В кабінет зайшли двоє. Вона також проігнорувала це. Їй було байдуже. Наче навколо нічого не відбувалось. Наче навкол нічого не було зовсім. Світ здавався ілюзією.

- Привіт, - заговорив Торфій. - Я підсяду?

Вона неохоче підняла очі.

- Так...

Офіцер вхопив стілець, що стояв сбоку під стіною та поставив його навпроти неї. Присів та поклав руки собі на коліна.

- Я підозрюю, що тобі зараз тяжко. Але... я хотів би задати тобі кілька питань.

- Ні, - спокійно сказала Мері. - Мені нормально. Задавайте будь-які питання.

- Це добре.

Торфій поглянув на напарника, а потім знову на дівчину. Він був стриманим. Десь глибоко заховав свою стандартну нетактовність.

- Ломбардо нічого не говорив перед нападом? - почав офіцер. - Або перед смертю?

- Він просто погрожував. Гучно. Казав, що вб'є Біті. Це все.

- Він був сам? Може з ним ще хтось прийшов? Нікого не було видно підозрілого?

- Ні. Це був просто напад. Він вийшов прямо на дорогу і почав по нам стріляти. Сам.

Офіцер вдумливо кивнув.

- Угу. Цікаво.

Після цього, не сказавши більше ні слова, Торфій і Толанд просто пішли. Допит припинився так само раптово як і розпочався. Двері за їх спинами зачинились. Мері знову залишилась сама. Її очі знову почали повільно опускатись. Знову падали в прірву.

***

Виходячи з поліцейського відділку, офіцери крокували синхронно. Наче повні копії один одного. І навіть різниця їх комплекції не руйнувала це враження. Торфій був трохи вище та стрункіше, а Толанд - ширше.

Їх розслідування продовжувалось. Вночі адміністративний район був майже повністю пустим. В небі іноді проносились дрони та дирижаблі, а через невелику освітленість, навіть деякі зірки прорізались над головами.

- Така погода мені подобається більше, - сказав Торфій. - Спокій та тиша.

- Я думав, ти фанат більш галасної атмосфери, - йшов поруч Толанд.

- Коли як. В мене подвійна натура.

Наблизившись до дизельмашини, вони всілись та розслабили спини. Не виспались. Екстренні новини надто грізно їх потрусили цієї ночі. Стеля в салоні казенного транспорту вже була обклеєна календариками з голими жінками. Торфій швидко привів цю машину в більш неформальний вигляд. Пальці погладили зображення жіночих грудей.

- Хочеш почути мою думку? - повернувся до нього Толанд. - Вся ця гонитва за секундантами - це якась лажа. Не заради цього я сюди перся.

- А на що ти розраховував?

- На те, що ми швиденько притиснемо того паскуду Мурра, отримаємо премії і кинемось додому.

- Ні. Такого не буде. Ми повинні знайти всі їх сліди.

- І тобі цікаво брати участь в цій лажі?

Торфій продовжував зосереджено розглядати вульгарні зображення.

- Нічого поганого в цьому не бачу. Моя робота - виконувати накази.

- Хрін з тобою. Спіймаємо цих гадів.

Толанд завів двигун та погнав дизельмашину вперед.

***

Ранок. Селена повільно виходила з-під лінії горизонту. Яскраве жовте сяйво пробивалось у вікно будинку Брейкерів. Тінь Біті падала на стіну. Він був сердитий. На обличчі та шиї виднілись шматочки пластиру з червоними плямами. Активно говорив по комунофону.