Розділ 32: Банкетна катастрофа

Біла сорочка налізла на спину. Руки просочились в рукава. Біті застібав ґудзики не поспішаючи. В нього було ще цілих три години до початку святкування.

Задзвонив комунофон. Він підняв його та спокійно прийняв виклик.

- Так, слухаю.

- У нас тут проблема, - пролунав голос. - Не вистачає серветок на всіх гостей.

- Слухайте, я звернувся саме до вас, тому що ви - один з найдорожчих ресторанів Кордону. Якого біса у вас взагалі є такі проблеми?

- Ми трохи не розрахували...

- Досить, - Біті різко відрізав. - У нас є ще три години. Я дуже сподіваюсь, що ви розберетесь із цією дрібницею. Інакше... я буду дуже невдоволений.

Не дочекавшись відповіді, він поклав слухавку. Це все було, звичайно, неприємно, але не могло похитнути його впевненість. Рука потягнулась за піджаком та накинула його на плече.

- Спочатку краватка, - прошепотів він під носа.

Раптово в кімната зайшла Анна. Виглядала виснажено після довгої домашньої роботи. Волосся скуйовджене, на сорочці плями від соусів, мішки під очима.

- Біті, ти ще товчешся? - насупилась вона та схопила краватку, що валялась на дивані. - У Сари зламалась гітара. Вона просе, щоб ти дав їй грошей на ремонт.

- А як там в неї оцінки?

Дружина підійшла та, попри втому, почала дбайливо зав'язувати краватку на шиї чоловіка.

- Ти сам повинен це знати, - сказала Анна.

- Ніколи було.

- Мені також, віриш?

- Та годі тобі, не сердись. Просто мені здається, що вона через цю музику вже зовсім забила на навчання.

- Тобі видніше.

- Це наша донька, а не тільки моя. Тому я з тобою і обговорюю це разом.

Анна покрутила головою, не піднімаючи погляд. Продовжувала зав'язувати. Щось не виходило. Не в'язалось.

- Не знаю, про що ти таке кажеш? - сказала дружина. - Останній місяць вона була виключно моєю дочкою.

- Не починай сваритись, - хмуро наїхав Біті.

- Знаєш, а я й не буду. І не буду зав'язувати цю кляту краватку. Вона порвалась.

Вузол так і не вийшов. Краватка справді виявилась старою. Петля сильно затерлась та розлізлась. Різким рухом Анна зірвала її з шиї та кинула назад на диван.

- От... зараза, - поглянув на зіпсовану тканину Біті. - Без неї буде не так естетично.

- Нічого, якось не переживеш.

З цими останніми корпоративними розбірками Біті надто віддалився від сім'ї і не помітив цього. Навіть зараз, хоч Анна прямо на нього наїхала, він поки не усвідомлював весь масштаб цього віддалення. Його пріоритети були надто прагматичними.

Вийшовши зі спальні, він одразу зіткнувся із Сарою. Та стояла з розбитою гітарою та жалібно дивилась на батька.

- Тату, тут така справа...

- Ти що, молотком на ній грала, якого біса?

Повертаючись на кухню Анна додала:

- Спілкуйся з нею нормально.

Біті роздратовано зітхнув. Ці балачки йому сильно діяли на нерви.

- Ні, я просто випадково впустила її у вікно, - сказала Сара. - Намагалась зіграти пісню сидячи на підвіконні.

Дивлячись на доньку, він відчував, що його час витрачається марно. Такий важливий день, а вони всі наче колючки до нього липнуть. Це було дуже нестерпно, але щось із цим робити було треба. Біті не хотів псувати стосунки із сім'єю. Принаймні, дуже сильно.

- Гаразд, - він витяг із гаманця кілька купюр та вручив їх донці. - Це тобі. Думаю, ти якось розберешся.

- Але тут недостатньо, - засмучено поглянула Сара.

- Спочатку я хочу побачити гарні оцінки в твоєму атестаті. Тоді зможеш клянчити з мене більші суми.

Сара обурилась та легенько штовхнула його.

- В мене нормальні оцінки! Ти навіть не дивишся на них! Який же ти бридкий!

Вона пішла. Ображена. В скронях Біті закипіла лють. Невже вони всі не можуть просто від нього відчепитись? Хоча б на один день. Наче спеціально йдуть на провокацію. Настрій повністю посипався. Він не розумів, що навіть не постарався налагодити якісний контакт.

Пролунав дзвінок у двері. Хтось прийшов.

- Та що вам всім не йметься, суки?! - вирвалось у Біті.

Почулось тупотіння. Із вітальні вибіг Алон.

- Я відчиню, - сказав старший син.

Крізь вікно було видно, що біля двору стояла якась дивна дизельмашина. Не схожа ні на поліцейську, ні на цивільну. Домашні двері повільно відчинились. На порозі стояли двоє військових - Торфій Кейсі та Толанд Парр. Перед тим як заговорити, вони пробіглися поглядами по оточенню. Провели швидку оцінку будівлі.

- Доброго дня, - заговорив один. - Я офіцер Кейсі, а це офіцер Парр. Ми ведемо розслідування смерті вашого знайомого, Морана Перро.

- Тату, - обернувся Алон, - це до тебе.

Біті напружився. Він зовсім не чекав на таких гостей. І тільки зараз усвідомив, що рано чи пізно це повинно було статись. Смерть військового десь серед міста від рук цивільного - це настільки велика рідкість в цей час, що точно привернула б до себе увагу армійських шкіл.

Як би сильно йому не хотілось від них позбавитись, потрібно було поговорити. Біті направився до гостей, зціпивши зуби. Насправді, в нього не було жодних причин перейматись, він не вбивав Морана, але деякі нюанси їх спілкування точно потрібно було тримати в таємниці.

- Так, доброго дня, - привітався стримано Біті.

- Як нам відомо, Моран Перро був вашим близьким другом, - заговорив Толанд. - Можливо він розповідав вам, навіщо він переслідував пана Ренгарда Нолгана?

- Наскільки мені відомо... Моран багато чого від мене приховував.

Торфій недовірливо посміхнувся.

- Так, ви сказали це на суді. Ви тоді заявили, що ваш близький друг маніпулював вами.

Біті розгубився.

- Ну... так і було. Просто...

- Просто так зручно вийшло, що його маніпуляції вами чомусь йшли виключно вам на користь. Такого дивного альтруїзму я ще ніколи не бачив.

- На що ви натякаєте?

Суворий погляд Толанда свердлив Біті. Намагався розколоти його навпіл. Хотів збити з пантелику.