Розділ 27: Невиліковні травми

Дві яскраві лампи освітлювали металевий стіл. Під білим простирадлом лежав вже посинілий холодний Моран Перро. Дивлячись в його понівечене продірявлене обличчя, Біті мовчав. Зазвичай, агресивні думки, сумніви та нав'язливі фрази без кінця його пожирали, але цього разу в голові була тиша. Абсолютна та непробивна.

Поклавши руки собі на коліна, Біті розглядав контур мертвого друга. Кілька годин тому він розмовляв з ним по комунофону. Моран щось казав про посмішку Ренгарда. невже це була пастка? Біті не думав про це зараз. Ні про що не думав.

З протилежного боку стола стояв Рейхольм, поклавши руки в боки.

- Я знав, що до чогось такого дійде, - тихо сказав він. - Ви догрались, хлопці.

- Моран був професіоналом, - заговорив Біті, - його не міг застрелити якийсь волоцюга.

- Експертиза показала, що постріл був зроблений впритул. В нього не було шансів ухилитись.

Біті відвів погляд від тіла. Йому раптово стало нестерпно важко на нього дивитись. Довгі роки Біті вірив, що Моран майже безсмертний. Вірив, що навіть попри службу в армії, він переживе його. Та навіть якщо б і помер, то це повинна була бути жорстока сутичка з купою професійних вбивць. Біті просто не міг прийняти безглуздість цієї смерті.

- Я знаю, Рейхольме... - сказав він. - Ця паскуда, Нолган, поплатиться за це.

- Ну, буде видно. Цю справу веду не я, але запевняю тебе, коронер Фінстах зробить все як треба.

- А як треба? - обурено поглянув на товариша Біті.

- По закону.

Біті засміявся.

- Удачі йому.

- Слухай, Ренгард сам викликав поліцію і сам здався. Кілька свідків підтвердили, що стріляв Ломбардо. Потім він втік з місця злочину.

Поправивши піджак, Біт встав зі стільця. Здавалось, десь з середини поступово почали пробиватись якісь емоції. Він довго від них бігав ще з моменту приїзду в морг, але тепер вони нарешті його нагнали.

- Де цей клоун зараз? - спитав Біті.

- У нас у відділку. Його допитують.

- Піду розіб'ю йому писок.

Побачивши, що друг розклеюється, Рейхольм зупинив його, вставши на його шляху. Він поклав йому руку на плече та сказав:

- Тихо, тихо, куди ти біжиш? Не гарячкуй.

- А я не гарячкую. Я вирішую проблеми.

- Ти не туди лютуєш. Це Ломбардо Мурр застрелив Морана. Він у всьому винен. І ми спіймаємо його. А тобі краще зайнятись своїми справами і не лізти, куди не просять.

Біті сердито зажмурив очі та покрутив головою. Йому здавалось, що він чітко бачив, в чому проблема. В грудях все закіпало.

- Ти нічого не зрозумів, старий? Ренгард просто змовився зі своїм відбитим дружком. Це гра і він хоче мене переграти! Він позбавляється від нас жорстко. Якщо твій перехвалений коронер Фінстах дізнається, що ми з Мораном копали під цю падаль, то нас також потягнуть на дно. Це і є план Нолгана!

- Заспокойся, - наказав Рейхольм. - Ти себе не стримуєш.

- Він мене обхитрив! Він встромив мені свій хрін в сраку! Як ти цього не розумієш?

- Моран не підтримав би такі необдумані висновки.

- Ага, і він помер! - Біті сильно розлютився. - Йому гаплик! Його завалили як собаку.

Рейхольм зітхнув та з короткої відстані врізав Біті кулаком в живіт. Той різко зігнувся та відхилився в бік. Удар старого все ще був добре поставленим та болючим.

- Підбирай слова, Біті. Я розумію твої почуття, але ось це скиглення мені не до вподоби.

- Ах... ну йди тоді до біса. Сам розберусь.

Розпрямившись, Біті пішов до дверей. Він не очікував від себе такої поведінки, але це був лише початок. Стараючись стримувати пориви, він не помітно заганяв себе в ще більшу яму.

Тим часом у відділку, після ґрунтовного допиту, Ренгарда Нолгана відпустили додому, під розписку про невиїзд із Кордону. Час суду наближався і обидва готові були піти на будь-які методи заради знищення супротивника.

***

Коли батька забрали в поліцію, Сеймос мимоволі дізнався всю правду. Йому розповіли все. Навіть зайве. Багато з того, що він почув, Сеймос не хотів би знати зовсім. Він поважав батька, але всі ті речі звучало надто дико, надто неправдиво.

Сеймос завжди бачив себе невдячним сином прекрасних батьків. Ренгард був для нього взірцем, до якого він ніколи не міг дотягнутись. Був прикладом, якого він не заслуговував. А тепер, йому сказали, що його батько - це корумпований екстреміст та маніпулятор. Все це не вкладалось в голові молодого хлопця.

Він не знав, чи може взагалі хоча б щось зробити, щоб покращити ситуацію. Все це було за межами йог впливу. І ні природня харизма, ні продумані аргументи, ніщо не могло виправити цю катастрофу.

Щоб не зациклюватись на всьому цьому безконтрольному хаосі, Сеймос вийшов на вулицю прогулятись. Довго ходивши на самоті, він зрозумів, що це все одно не рятує його. Він в пастці власних думок. В пастці обставин. Його батька допитували як бандита, а він спокійно прогулювався в парку. Такі думки роз'їдали хлопця.

Заразна ідея охопила Сеймоса. Він ніде не міг знайти спокій, тому раптом вирішив зустрітись із Нолою. Він прекрасно знав, що саме її батько зараз руйнував його сім'ю, і власне тому й хотів з нею зустрітись.

- Ем... можна будь-ласка Нолу? - невпевнено сказав він, набравши домашній номер сім'ї Брейкерів.

- Так, звичайно, - відповіла Анна.

Вона покликала дочку і та обережно підійшла до слухавки. Здогадувалась, хто на тому кінці. Боялася почути голос друга, який міг на неї накинутись, обізвати, проклясти. Нола накручувала себе. Але, попри всі її побоювання, нічого такого не сталось.

- Привіт... - невпевнено привітався хлопець, - ми можемо з тобою зустрітись? Я розумію, зараз все непросто, але мені хочеться з кимось поговорити.

Вона не змогла одразу відповісти. Хвилювалась. Страшна маса сумнівів накочувалась на неї. Врешті решт, зібравшись з духом, Нола відповіла чесно:

- Так. Я... також була б не проти зустрітись.

Дівчина не здогадувалась, як і за яких обставин вони із Сеймосом повинні були зустрітись. Навіть після затвердження місця зустрічі, вона все одно боялась, що все це могло обернутись катастрофою. Батько не повинен був про це знати. Ніхто не повинен був про це знати.