Розділ 25: Така чиста правда

Пальці постукували по столу. Похмурий суворий погляд пробігався по рядках тексту. Сивий чоловік погладив свої вуса, розглядаючи результати захисту диплому Мері Занарі. Поруч з ним сиділи ще дві людини. Це представники деканату. Вони збирались винести свій чесний вердикт.

- На двадцять дев'ятій сторінці, - почав чоловік, - секретарка комітету написала, що у вас є три помилки в розділі про епістолярний аналіз.

Мері сильно хвилювалась. Безкінечний тривожний шум вітром проносився в голові. Потрібно було відповісти, але вона боялась, що буде сильно тремтіти голос.

- Я просто провела оформлення таблиці в зворотному порядку, - крізь силу пояснила вона. - Заплуталась.

- На останньому курсі всі студенти повинні точно знати, як оформляються таблиці формата LNC-20. В них не може бути альтернативних форм чи зворотних порядків.

- Я про це пам'ятаю, я помилилась випадково.

Представники переглянулись. Вусатий чоловік схилився над вухом повної жінки та щось їй прошепотів. Вона так само прошепотіла йому щось у відповідь. Виглядали наче нудьгуючі підлітки, яких змушували займатись неприємною роботою. Мері занепокоєно за ними спостерігала.

- Добре, - раптово посміхнувся чоловік, - ось ваш диплом. Дякую за навчання в нашому закладі.

Блискучий ламінований диплом протягнувся вперед. Мері не могла повірити, що це нарешті сталось. Її довгий тернистий шлях, тяжке дитинство, проблеми переїзду - все це зробило з неї ту, ким вона стала. Вона змінилась, перебудувала все своє життя. Принаймні, Мері так вважала та сподівалась на це.

***

Стан Клаори Торент був врівноваженим. Компанія була на грані закриття навіть попри всі її останні успіхи. Через чотири дні Торон-Транс збирались подати позив у індустріально-корпоративний суд. Цей момент міг стати вищою точкою у протистоянні і вирішити нарешті долю Еко-транс. Один лише Біті відчував себе спокійно, навіть радісно.

Виглядаючи із кабінету, Клаора не могла зрозуміти, чому він саме так себе вів. Лише здогадувалась, що той наступив на якийсь слід. Вона довіряла йому, він був її найкращим робітником. Лише один невдалий і недоречний, як їй здавалось, поцілунок псував їх бездоганні стосунки керівника-підлеглого.

Цього дня, Мері поїхала в Еко-транс офіційно влаштовуватись на роботу. Всі документи там і так чекали свого часу. Залишалось лише дати дві копії диплому.

- Якась ти сьогодні дуже радісна, - сказала Клаора, забираючи з її руки ті самі копії.

- Чесно кажучи, довго чекала цього моменту.

- Не переоцінюй цей день. В нас тут не настільки все райдужно. Хоча, ти тут і так була цілий місяць. Вже повинна розуміти, які тут підводні камені.

Мері присіла на диван.

- Тут все одно краще, ніж було в мене вдома. Ніщо не зможе зіпсувати мій настрій.

- Що ж, - Клаора поклала диплом до інших паперів, - мене тішить твій ентузіазм.

Притулившись до краю стола, начальниця поправила зачіску. Їй було непросто після двох днів безперестанного пияцтва. Голова все ще паморочилась.

- Так коли ти готова будеш приступати до роботи? - спитала вона.

- Та прямо зараз, - одразу відповіла Мері.

- Ну, це ти непогано розігналась. Ми зараз поки що до сих пір в напівстоячому стані.

- І що, зовсім нічого немає?

Клаора поглянула крізь засклену стіну на свій офіс. Її брова піднялась. Рідкі силуети працівників проносились повз.

- Сходи до Біті. В нього там сьогодні якісь серйозні приколи.

- Приколи? - здивувалась Мері.

- Мені це складно прирахувати до нашої роботи. Але він точно щось задумав.

Дівчина встала з дивану та пішла до свого колишнього ментора. Тепер він був для неї просто колегою, хоч і значно вищим за статусом. Біті сидів за своїм столом, склавши на нього ноги, та гучно розмовляв із кимось по комунофону. Єхидство сяяло на його обличчі. Постукуючи пальцями по стегну, він явно насолоджувався розмовою. В той час, коли всі навколо ходили сірі мов тучі, Біті виглядав як людина, яка все тримає під контролем.

- О, підійди сюди, - він покликав до себе Мері. - Ти вже з нами по-справжньому?

Вона слухняно підійшла.

- Ага. Щось на кшталт того.

- Прекрасно! Тоді поїдеш зі мною. Подивишся, як наші люди вирішують проблеми з нахабами.

- Та я вже бачила. І не раз...

- Боже, ти що, жодного насилля. Сьогодні буде просто... як би це назвати? Красива гра. Професіоналізм. І тільки.

Дизельмашина виїхала на трасу з центрального району. Його білі висотні будівлі опинились позаду, перетворюючись в далині в безкрайній паркан багатоповерхівок. На чотирьохсмуговій дорозі жовто-червона розмітка розділяла дві сторони, які через вісімсот метрів мали роз'єднати трасу на два напрямки: один у спальний район, другий у промисловий.

Біті повернув кермо наліво. Дизельмашина виїхала на високу естакаду і, через розворот, спустилась до вулиці з гуртожитками. Тут проживали тимчасові робітники з інших планет, найняті транспортні службовці та далекобійники.

Слідом простягався об'ємний придорожній ринок та купа кафе в яскравих тонах. Кожне намагалось привернути до себе якомога більше уваги в заповненому технікою та натовпом місці. Вікна в салоні були відкриті, тому Мері одразу відчула як запах став важчим. В таких місцях не було повітряних фільтрів, або працювали слабо через зношеність.

- Я так розумію, - почала дівчина, - це тут будуть красива гра та професіоналізм?

- Щось типу того, - кивнув Біті. - Тебе це лякає?

Мері покрутила головою.

- Ні. Я в таких місцях виросла. Не думаю, що мене тут щось здивує.

- Це точно. Я після своєї рідної планети взагалі привчився ходити без зброї. Тут всі такі ніжні. Ніхто навіть руки не ламає по приколу.

Стопа присіла на гальма. Колеса засвистіли. Біті зупинився біля скромного кафе із відкритим дахом. Засмаглі чоловіки в сорочках без рукавів смажили шашлики; татуйовані жінки курили, граючи в карти на покришках від колес; м'язисті собаки гризли кістки, сидячи на ланцюгах.