Розділ 24: Крива вимушеність

Темно-сірі хмари затягували небесну гладь. Десь в далині пролунав грім. Атмосферна конденсація на планеті регулювалась штучно. Все для того, щоб штучні дощі періодично змочували окремі регіони. Сорон-Селена була багатою планетою, тому місцева адміністрація могла дозволити собі тонки налаштування без штормів та інших непередбачуваних проявів стихії.

Вийшовши зі школи, Нола поглянула вгору. Дощові краплі поступово починали падати на землю. Поки що рідко. За стандартними налаштуваннями, повноцінний дощ повинен був розпочатись лише хвилин через п'ятнадцять, тому Нола знала, що встигне дістатись до монорельсу заздалегідь.

- Ти чув? - спитав один учень у іншого.

- Ти про що?

- Монорельс сьогодні не працює. В них ремонтна зупинка на вечірній рейс.

- Блін, а чому не попередили.

- Та у них три години тому одне з коліс на локомотиві відірвалось. В мене батько працює на залізниці, щойно подзвонив.

Це була погана новина. Нола поглянула на годинник - не встигне дістатись до дому. Можна було викликати таксі, але грошей в кишені не вистачало. Брати звільнились раніше, а Сара залишилась репетирувати свої пісні в школі. Нола вирішила, що краще перечекати з нею, щоб не йти додому самою. Дощ все одно повинен був йти не менше двох годин.

- Ей, ти куди? - на вході з нею зіткнувся Сеймос.

- Дощ буде. Я напевно перечекаю із Сарою.

Він витяг з рюкзака розкладну парасолю та розкрив її.

- А ти що, з собою нічого не брала?

- Думала, встигну на монорельс.

- Давай, я тебе до дому проведу. Нічого тобі там штани протирати. Я сам тільки від Сари, в мене вже вуха в'януть від їх репетицій. Арсон ледь не розламав свій синтезатор.

Нола підняла брови.

- Блін... він реально дивний.

- А ще він дістав якийсь папірець і підпалив його при всіх запальничкою. Сказав, що це була пісня присвячена тобі.

- Мені? - знову здивувалась Нола.

- В нього свої заскоки. Хоча музику їх я більше слухати не можу, - протер носа Сеймос. - Так що... тебе провести?

Вона оглянулась - дощ поволі розганявся. Сіра асфальтована дорога ставала все темніше, хоча вода ще не встигла зібратись в калюжі.

- Добре, давай пройдемось, - сказала Нола.

Краплі помірно розбивались об парасолю, стікаючи з країв. Підлітки йшли по тротуару біля наповненої дизельмашинами вулиці. В цей час був густий трафік - всі повертались додому з роботи та навчання. Над головою проносились кур'єрські дрони з вантажами, гучно гарчавши дизельними двигунами. Піднявся вітер.

Нолі було приємно поговорити з Сеймосом. Вони тісно почали спілкуватись зовсім нещодавно, а вона вже знайшла з ним багато спільного, окрім характеру. Їй просто подобалось, коли він поруч.

- Уявляєш, - сказала вона, - мій тато чомусь ненавидить тебе.

- Про твого тата багато чого розказують, - зауважив Сеймос.

- Я знаю. Він справді складна людина. Просто я не розумію, що ти йому зробив? Ви з ним раніше ніколи не зустрічались?

Сеймос покрутив головою.

- Ні. Та я й бачив його лише здалеку. Ніколи не підходив.

- Іноді він виглядає добрим. А іноді... дуже страшним. Власне, через це мені з ним і складно.

Сеймос поправив куртку.

- Тобі треба з моїм батьком познайомитись. От він - добра людина. Мені навіть іноді соромно перед ним. Я відчуваю, що часто підставляю його.

- Ну... не тільки його, - сказала Нола. - Ти взагалі трохи пришелепкуватий.

- Який, який? - здивовано усміхнувся хлопець. - Прише... я це слово не чув років десять. Ще до школи.

- Люблю старі слова, - притиснулась до нього Нола.

Він сором'язливо відвів очі. Внутрішня впевненість одразу посипалась, але показувати цього хлопець боявся.

- На дорозі не вміщаєшся? - спитав раптово він.

- Боюсь вийти за межі парасольки, - відповіла тихо вона. - Дощ вже дуже сильний.

З іншого краю дороги за ними спостерігав Ломбардо. Він сидів в орендованій дизельмашині та курив в салоні. Скло з середини залипало конденсатом, тому доводилось протирати його брудною ганчіркою.

- І куди це ви надумали?

Ломбардо вів власне розслідування і хотів зібрати як можна більше інформації про Біті. Цього дня він був тверезий. Було б не дуже круто раптово розбитись за кермом. А знаючи свою тягу до алкоголю, скромну дозу він би точно не витримав.

Коли підлітки зникли за поворотом, він завівся та поїхав повільно слідом. Руки повернули кермо. Дизельмашина заскрипіла колесами під час повороту, хоча цього не було чутно через гудіння двигуна. Навколо було багато транспорту, але Сеймос швидко замітив щось підозріле лише в одній із машин.

- Слухай, щось мені не подобається та тачка, - сказав він.

- Чому? - озирнулась Нола.

- Дивний мужик якийсь.

- Гадаєш, маніяк?

- Ну може не прямо так. Але точно якийсь неадекват.

Сеймос поклав їй руку на спину та прискорився. Хотів відвести її подалі від зайвої уваги. Тим паче якраз можна було перевірити, чи реально за ними слідкують, чи це просто надумане побоювання.

Ломбардо почав розминати шию. Затекла від довгого сидіння в дешевій дизельмашині. Спинка була надто твердою. Він не замітив, що його викрили та рухався далі за ними, поступово зменшуючи відстань.

- Він точно нас переслідує, - сказала Нола.

- Ага, треба від нього здихатись.

Вони звернули з дороги та пішли в напрямку промислового району. Постійно озираючись назад, підлітки не замітили перед собою дренажний люк без решітки. Один крок і обоє полетіли вниз у фільтраційний канал. У вухах різко настала тиша. Удар. Падіння на бетон виявилось болючим.

Ломбардо виглянув у вікно, цигарка вислизнула з його губ.

- От, паскуда! - процідив він і хутко натиснув на газ.

Зник з місця, щоб точно не підставлятись. Завдання пішло зовсім не по плану. Він фактично завів сина свого друга на смерть. Серце сильно колотилось від паніки. Постукавши себе по лобі, Ломбардо зібрав себе в руки та вирішив, що буде приховувати це. Він збирався продовжити свою справу не зважаючи ні на що.