Розділ 22: Розгорнуті побоювання

Кабінет директора школи вражав Біті своєю різнокольоровістю. Кожна з чотирьох стін мала власний відтінок, який жорстко контрастував із сусіднім. Низькуватий чоловік з акуратною модельною бородою стояв біля панорамного вікна з келихом лимонаду та усміхнено спостерігав за дітьми.

Дерон Містат - фактично отримав школу в спадок від матері. І хоч законодавство Часової Коаліції не дозволяло вільну передачу права володіння учбовими закладами, Дерон провернув хитрі маніпуляції, щоб загребти собі посаду матері. Вона спеціально, майже перед смертю, розповіла про всі слабкі сторони освітньої галузі, що дало йому можливість без проблем заволодіти школою. Керувати дітьми та вчителями - це єдине, на що по-справжньому був здатен Дерон.

- А можна й мені лимонаду? - спитав Біті.

На столі стояло ще три пустих стакана. Директор поглянув на нього в напівоберті та відповів:

- Звичайно. Он під стіною свіжий пакет, - його голос звучав доброзичливо.

Біті поглянув у вказану сторону та скривився. Під стіною реально висів прозорий целофановий пакет із жовтою рідиною. На вигляд там було літрів вісімдесят. Він був схожий на боксерську грушу.

- Так там ні кришки немає, ні дірки, нічого такого, - сказав Біті.

- Візьміть на столі ножа і проштрикніть його. Коли набіжить повний стакан, затуліть діру пробкою.

Біті взяв стакан, взяв ножа та пішов до висячого мішка з соком.

- Навіщо такі складнощі? - спитав він.

- Це стиль зберігання соків з планети Лостон-Кіпра, - пояснив Дерон. - Місцеві жителі запевняють, що зберігання напоїв у підвішених пакетах підсилює чоловічу потенцію.

- І ви в це вірите?

- Скажемо так, я поки що тільки перевіряю цю гіпотезу.

Ніж різко, але обережно пройшов крізь волокно целофану. Біті знав як правильно орудувати ножами. Із вузького розрізу побіг сік. Стакан наповнювався повільно, щоб був час закрити діру і нічого не пролити. Коли сік дістався до країв, Біті запхав в отвір качан кукурудзи.

- Можна було хоч пробки нормальні залишити? - нахмурився Біті.

- Качани екологічно чистіші за звичайні фабричні пробки, - сказав Дерон. - Сучасні пляшкові пробки роблять із фарбованого під дерево пластику. Це дуже токсично. Моя потенція цього точно не витримає.

Біті притулив стакан до губ та зробив два ковтка. Сік виявився нормальним. Для нього це виявилось вражаючим, враховуючи наскільки екстравагантним був власник цього соку. І метод його зберігання в придачу.

Але попри всі дивні і місцями навіть підозрілі риси директора, Біті прийшов до нього поговорити про своїх дітей.

- Скажіть тільки чесно, - звернувся він як батько, - Нола поїде в цьому році на Міжрегіональний модуль найкращих учнів планети?

- Можливо, - відповів директор.

- Як це? Вона в нас дуже старанна. Я звичайно не сильно часто за нею слідкую, але дружина каже, що вона досі тримає найвищий бал.

Зранку Анна накричала на Біті через те, що він зовсім не приділяє увагу своїм дітям, тому він вирішив витратити кілька годин свого часу, щоб завітати у школу. Біті переслідував практичні цілі і часто не бачив сенсу в таких поїздках, але цього разу йому потрібно було хоч трішки показати свою зацікавленість дружині, щоб позбавитись від зайвих сварок. Йому потрібен був душевний спокій, щоб вирішити проблеми з компанією.

Дерон замітив нещирість цього візиту.

- Вам, я бачу, насправді це не цікаво.

Біті відкашлявся в кулак. Вирішив зайти з іншого боку.

- Якщо у моєї дочки є якісь складнощі, думаю ми могли б їх вирішити на місці. Прямо зараз.

- Куди ви ведете нашу розмову? - стримано обурився директор.

- Я просто хочу бути хорошим батьком.

- Мені здається, ви хочете здаватись хорошим батьком. Це різні речі.

Руки Біті опустились. Він справді погано розумів, як йому краще проявити батьківське піклування крізь візит в школу. В голову навіть почали закрадатись думки, що вся ця поїздка була лише імпульсивною дурістю.

Вставши біля вікна, поруч з Дероном, Біті поглянув на шкільний двір. Серед насаджених в три ряди дерев копошилась дітвора. Обидві його дочки, Нола і Сара стояли і радісно розмовляли з якимось хлопцем. Їм було справді весело, схоже той хлопець влучно жартував.

- А хто той рослий хлопчина, поруч з моїми доньками? - спитав Біті, вказавши на нього пальцем.

- А, а ви хіба не в курсі? Це ж один з наших найкращих учнів - Сеймос Нолган.

- Нолган? - в грудях Біті все завмерло. В цю мить він навіть не знав, що й думати.

- Так, - кивнув директор, - син Ренгарда Нолгана, доброго мецената, який вже не перший рік підтримує нашу школу.

Приїжджаючи сюди, Біті що завгодно очікував почути й побачити, крім того, що його діти подружились із сином заклятого ворога. Ця нав'язлива думка настільки жадібно прокралась в його мозок, що він більше не міг її прогнати. Вона його повністю поглинула.

Цього дня Сеймос натягнув новеньку білу сорочку, щоб якісніше привертати увагу дівчат. За ним багато хто бігав, але він соромився робити перші кроки. Через те, що йому подобався стиль суворого хулігана, цю маленьку слабкість він вправно ховав, лише тішачись надмірною увагою в свою адресу.

- Ти притягла гітару в школу? - спитав Сеймос у Сари.

- Так, - кивнула вона. - Ми з Арсоном будемо сьогодні репетирувати в залі.

- Тобі сподобався той бідняга?

Сара зціпила зуби.

- Ти хочеш, щоб я вдягла тобі цю гітару на голову?

- Пробач, - посміхнувся хлопець.

Тим часом Нола заглянула в свій портфель. Всередині не опинилось зошита з фізики. Там був важливий конспект, який вона не встигла вивчити. Нола серйозно збиралась потрапити до Модулю найкращих учнів, тому дуже через це переймалась.

Вона підняла очі на Сеймоса та спитала:

- Ти брав із собою конспект про флуктуації хронодотичного поля?

- Та вроді завалявся, - відповів він. - А що?

- Просто здається, я свій забула.