Розділ 20: Перетин

Рука повернула маленький кран. Скляний келих почав швидко набиратись пивом, здіймаючи над золотистою рідиною велику шапку із піни. Облокотившись об барну стійку, Біті спостерігав, як конденсат збирається на прозорому склі.

За спиною бармена зібралась сіра хмара. Вона поступово скупчувалась, згорталась, перетворюючись на людиноподібну форму. Це з'явився Аморф. Давно його вже не було - Біті навіть скучив.

Аморф погладив бармена по плечу та заговорив:

- Поважаю людей, які сумлінно займаються своєю роботою. Навіть якщо її суть - це доведення людей до тяжкого пиятства.

Біті не міг йому зараз відповісти. Поруч були його друзі, поруч взагалі було багато народу. Хоча, він розумів, що той і так міг просто читати його думки. Міг сам по собі все знати без слів. Так і було. Аморф схилився до Біті.

- А ось із такими як ти все складніше, - сказав він. - Ви прикидаєтесь, що робите корисну та важливу роботу для суспільства. Натомість, просто користуєтесь власними привілеями для задоволення своїх збочених потреб.

Його пусте обличчя впритул наблизилось до Біті і він продовжив:

- І як мені до такого ставитись, друже? Фактично, ти корисний для людей, але сам... просто кусок лайна. Чи можна таким покидькам давати можливість робити хороші справи? Я думаю, відповідь залежить від того, наскільки довго ти зможеш залишатись корисним, доки не почнеш шкодити.

Те про що говорила ця істота зараз зовсім не переймало Біті. Останнім часом він успішно поборов власних демонів і вірив, що контролює себе. Переступати межу, в його розумінні, можна було тільки коли в тебе стають на шляху. Саме так і зробив Ренгард Нолган, тому Біті відчував, що має повне право використовувати проти нього майже будь-які методи.

Моран Перро осушив свій келих та звернувся до друга:

- Я прослідкував за ним до самого дому. Живе скромно. Є дружина та син.

- Ви ж розумієте, що це не законно? - втрутився Рейхольм. Він сидів поруч із ними.

- Не занудствуй, старий.

- Знайте, якщо ви двоє зробите щось кримінальне, я вам це з рук не спущу. В мене є принципи.

Біті протер пальцями очі. Почали поступово злипатись від втоми. Він зараз був вже не в тому стані, щоб приймати важливі рішення.

- Ніякого криміналу не буде, - мляво сказав Біті. - Вважай, що це просто приватне гомадянське розслідування.

Аморф засміявся, хоча цей сміх був більше схожий на металевий скрегіт.

- Ти намагаєшся копати під людину, яка хоче тебе справедливо покарати, - сказав він. - Можливо це й не кримінал, але точно конкретна хрінотінь.

Рейхольм почухав сиву бороду. Його також вже добре розморило. Не хотілось більше розбиратись в таких складних, для п'яного розуму, питаннях.

- Я взагалі на твоєму боці, Біті, - кивнув старий, - але це все надто дико для мене. Я готовий підтримати тебе морально, але брати участь в цьому безладі не збираюсь.

- Хах, - посміхнувся Моран, - я б і не взяв тебе в наше розслідування. Той пісок, що з тебе вже сипеться, розкрив би всю нашу конспірацію.

На годиннику було вже опів на десяту вечора. Біті встав з-за столу, пора було йти спати. Наступні дні мали особливе значення, бо треба було захистити честь власної компанії, інакше мрія про політичну кар'єру могла зруйнуватись назавжди.

***

Пролунав дзвінок у двері. Ранкове світло пробивалось крізь вікна. Звук долетів до зали. Анна закотила очі. Вона щойно прокинулась і їй зовсім не хотілось плентатись до дверей. Скинувши пасмо волосся за вухо, вона повернулась назад до газети.

- Ноло, там хтось прийшов! - гукнула Анна. - Відчини двері!

- А чому я?

- Бо мені лінь.

Дочці довелось послухатись. Похмуро крокуючи до дверей, вона уявляла, як буде проводити чергового листоношу або продавця непотребу. Рука торкнулась ручки та потягнула двері на себе. Гість вразив. Перед порогом стояв Арсон - той самий хлопець, за якого вона вступилась в школі, і якого зовсім не хотіла зараз зустріти. В цю мить вона подумала, що краще б зустріла листоношу.

- Привіт, - невпевнено махнув рукою хлопець.

- Та привіт... а що ти тут робиш? - обережно і здивовано спитала Нола.

Він скинув з плеча рюкзак та показав синтезатор, що вигладав із його порожнини. Інструмент виявився надто довгим, тому блискавка не могла замкнутись, сховавши його повністю.

- Я до Сари, - відповів Арсон.

- Ого...

Хлопець розумів, що виглядає зараз кепсько. Його плечі тремтять від переживання. Він погодився грати пісні із Сарою виключно, щоб опинитись ближче до Ноли. Такий приблизно був план в його голові. Але так невдало сталось, що він зовсім не розумів, як вести себе під час живих зустрічей.

- У нас щось накшталт групи буде, - пояснив Арсон.

- Нічого собі, - стримано сказала Нола.

- Ну... я піду, - хлопець хутко завалився всередину.

- Ну йди.

Арсон швидко піднімався по сходах, щоб вивітритись від цієї розмови, але ледь не спіткнувся тричі. Довгі штанини не по розміру постійно зачіпались за туфлі. Він сильно любив вдягати великий мішкуватий одяг і це часто заважало його ходьбі.

- Що це за доходяга? - спитав Біті, виходячи із кухні з тарілкою в руках.

- Це новий друг Сари, - відповіла Нола, закриваючи двері в дім.

- Я завжди думав, що їй подобається із крутими хуліганами тусуватись. Ех... дорослішання робить із неї хрін пойми що.

Повернувши посуд на місце, батько взявся стрімко натягувати сорочку та піджак. Погляд дружини зачепився за його поспіх.

- Ти куди? - спитала Анна.

- Потрібно вирішити важливі робочі питання.

- Але ж сьогодні вихідний. Ти обіцяв, що перевезеш речі моєї мами до нас додому.

Він невдоволено хмикнув. Не хотілось розводити сварку, але протистояння із заклятим ворогом в цю мить для нього було на першому місці. Всі побутові справи були далеко не такими важливими.

- Сьогодні ніколи, - відвернувся Біті.