Розділ 18: Зростання

Злива заливала дах. Вода затікала в щелини, повзла по стінах та залишала на підлозі величезні калюжі. Шпалери відклеювались та розм'якали через вологість. Блискавки вривались сяйвом крізь вікна, відкидаючи на стінах силуети потрісканих меблів.

Серце Ноли колотилось мов скажене. Обережними повільними кроками вона рухалась темним коридором. Її ноги наступали в калюжі. Шкарпетки поступово впитували в себе холодну воду. Це було неприємно. Легке поколювання огортало стопи.

Дівчинка виглянула за кут і прямо в цю мить перед нею на підлогу впала матір.

- Здається, я трішки не впоралась, - сказала Анна. - От халепа.

Нола підняла очі і побачила батька з лопатою в руках. Він був вдягнений в брудне пальто, що було покрите бурими плямами. Притиснувши матері спину ногою, він заговорив:

- Ноло, чому ти мене постійно боїшся? Яж тобі ніколи нічого поганого не зробив.

Вона не могла йому нічого відповісти. Її рот був наче зашитий. Ноги застрягли в підлозі. Все тіло знерухомилось.

- Я ж ніколи не робив з тобою щось таке.

Біті замахнувся лопатою та всадив її в шию Анни. Голова з христом від'єдналась від тіла. Серце Ноли ледь не вистрибувало з грудей.

- Чи робив? - перепитав батько. - Ні... наче такого ніколи не було.

Він підійшов ближче та ніжно погладив дочку долонею по щоці. На обличчі дівчинки залишився слід від попелу.

- Це тому що ти особлива, Ноло, - продовжив Біті. - Я сильно люблю тебе і мені дуже тяжко через те, що ти мене не приймаєш. Це змушує мене хотіти зробити тобі боляче. Так само, як ти робиш мені. Я хочу, щоб ти зрозуміла, як ти калічиш мене, доцю. Як ти мене потвориш.

Біті встав на одне коліно та обійняв її. Його обійми були мов лещата. Він стискав тіло дівчинки до хрусту. Її хребет ледь не ламався навпіл. Вона хотіла закричати, але голосу не було. Зовсім.

- Це через тебе я такий, - тяжко випустив Біті, залишаючи сльози на її плечі. - Ти зробила мене монстром. І ти будеш робити це й далі.

В дах влучила блискавка. Будинок затримтів. Осліплююче світло охопило кімнату. Стеля почала обвалюватись. Груди каміння попадали на Біті та Нолу, притиснувши їх до підлоги.

Вона різко прокинулась. В її спальні було тихо, на дворі ясна ніч. Все спокійно.

***

Урок фізики. Кульгаючи на одну ногу, вчителька вийшла до механічної дошки. Звіриний погляд пробігся по учнях. В неї був явно поганий настрій.

В характері Мілени Фаярі завжди були схильності до злоби на дітей. Молодим людям дуже складно поглинати точні науки і це її гнівало. На щастя, цього разу урок був дещо простішим ніж зазвичай.

- Не буду топтатись на місці, - заговорила вона, - перейдемо відразу до теми. Що ви знаєте про Край Всесвіту?

Так як ця тема періодично розглядалась в різних учбових предметах, діти інтуїтивно, на побутовому рівні розуміли, що це. Ще з малечку всім розповідали про нього.

- Там знаходиться Чорна Зона, - відповів раптово Сіоран.

- Правильно, малий! А що це таке?!

- Це... повна чорнота. Безмежний простір, в якому нічого немає.

Мілена вдарила кулаком по дошці.

- Вірно! П'ятнадцять тисяч зоряних систем кучно зібрані в один кластер навколо Серця Всесвіту. А за межами цього нашого краю - простір, в якому навіть час не рухається. Хронодотичне поле в цьому регіоні веде себе аномально і наші вимірювальні прилади погано справляються з його властивостями.

Вона зітхнула та одним махом стерла всі знаки на дошці. Її голос став більш спокійним.

- В сучасній фізиці наш стан Всесвіту називається Проблемою Рукотворності. Нам відомо, що всі космічні тіла точно зроблені силами якихось могутніх істот. На жаль, через кілька руйнівних війн, ми втратили записи Стомонту щодо тієї цивілізації. Скоріше за все, вони не були людьми, але при цьому вміли маніпулювати законами природи по своєму бажанню. Суть Проблеми Рукотворності полягає в тому, що у нас зовсім немає навіть приблизних уявлень, якими технологіями всі наші планети та зірки були створені.

Усвідомлення обмеженості та замкненості Всесвіту завжди викликало у Ноли відчуття самотності. Їй здавалось, що всі люди заточені в клітці, з якої немає виходу. Справжня космічна клаустрофобія.

***

Чорно-білий м'яч перелетів через сітку та вдарився об землю. Дві дівчачі ноги підбігли до нього та різко зупинились. Удар дерев'яною ключкою підняв м'яча назад в повітря. Сара поправила резинку на потилиці, щоб волосся не розв'язалось. Зазвичай, вона дуже інтенсивно грала у теретлінг і навіть її зафіксована шевелюра постійно намагалась вивільнитись.

Удар з протилежного кінця поля. М'яч повертався назад. Сара знову розмахнулась ключкою і відбила його ще на підльоті. Теретлінг - це командна гра на десять чоловік, суть якої - пасування м'яча ключками, доки він тричі не торкнеться поля команди суперників.

- Так, досить! - махнув рукою вчитель, Ерміас Рорку. - Десять хвилин перерва, а потім побігаємо крос.

Діти зійшли з поля та поскладали інвентар під деревом. Арсон Лостос відклав ключку та поглянув на свою руку - почала німіти. В нього була не дуже добра фізична підготовка, тому гра в теретлінг сильно його стомлювала. Він присів на траву, тяжко дихаючи. Потужне сяйво Селени пробивалось крізь рідкі клаптики штучних хмар.

Арсон опустив погляд. В поле його зору потрапила Нола. Розумовий конструктор одразу почав збирати купу недоречних та диких компліментів. Все це в жодному разі не можна казати дівчині. І Арсон це розумів, через що йому було дуже сумно. Не вмів він робити компліменти.

Неподалік була Сара, яка спокійно стояла біля теретлінгової сітки. Дівчина жадібно пила воду з пляшки - стомилась від гри. Арсону вона ніколи не подобалась, але через те, що Сара була сестрою Ноли, він побачив в ній зручну можливість, місток для зближення з тою, хто подобався.

- Ти круто грала, - невпевнено сказав Арсон.

- Відвали, окей? - відповідь виявилась надто різкою.