Розділ 16: Висновки

В кабінеті Клаори Торен було засліплюючи яскраво. Вікно звідти виходило на засвітлену сторону і зазвичай вона закривала його наполовину жалюзями. Але цього разу все було інакше. Клаора широко розкрила вікно та підійшла до шафи.

- Я довго цього чекала, - сказала вона, витягаючи звідти пляшку червоного газованого вина. - Ми підіймаємось, Біті. Ти справді добре попрацював.

Він сидів за її столом, склавши ногу на ногу. Його очі хитро слідкували за начальницею. Нарешті настав довгоочікуваний момент.

- Як завжди, ти ж знаєш, - посміхнувся Біті.

- Треба за це випити. Тепер ти арбітрант. Бачу, ти радий.

- Стараюсь реагувати скромно.

- Сьогодні можеш відкинути скромність. Це твій день.

Пост арбіртанта був останнім, перед посадою керівника відділу. По суті, Біті теппер став другим одразу після Клаори. Вище йшло тільки управління компанії. Хоч посада арбітранта ще не давала йому змогу увійти на таку очікувану політичну арену, все одно це вже був серйозний крок вперед.

Два келиха розклались на столі. Клаора прийнялась їх вправно наповнювати. Вона завжди любила влаштовувати подібні святкування навіть з найменшого приводу. Це був зручний спосіб замаскувати власний алкоголізм. Для жінки її статусу, п'янство - не дуже презентабельна риса. А так, все було наче в рамках пристойності.

До половини заповнені келихи задзвеніди, торкнувшись краями. Біті зробив маленький ковток.

- Що ж, отак би з самого початку, - сказав він.

- Ти сильно не розслабляйся, - зауважила Клаора, помішуючи вино. - Як там Мері? Ти готовий закрити їй атестацію?

- А... так, вона дуже старанна.

- Це чудово. Можливо, вона буде працювати з нами після захисту диплому.

Зробивши ще один ковток, Біті відклав келих. Йому не хотілось напиватись в такий ранній час. Справжнє святкування повинно було статись ввечері. І саме для нього потрібно зберегти форму.

Леон Лєоре схилився над столом Мері. Він поправив краватку та заглянув через її плече на лист паперу. Дівчина писала примірник організаційного розподілу вантажу. Нудна робота, яку Леон ніколи не любив. Але йому сильно хотілось вразити дівчину, тому він зробив максимально діловий вдумливий вигляд.

- Непогано, - заговорив Леон, - але думаю, ти вказала невірне число у графі про територіальну зональність. Тут повинно бути двадцять вісім.

Дівчина подивилась на нього з-під лоба.

- Ти ж вкурсі, що зональність рахується в квадраті, по площі?

В цю мить хлопець відчув, що сталась катастрофа. Молода студентка легко розкусила його необізнаність. Боляче. Потрібно було якось вирватись із цього кола ганьби.

- Я знав, просто хотів тебе перевірити, - відмахнувся Леон.

- Чесно, було не схоже.

- Так чи інакше, не хочеш вечором кудись сходити?

Спробував різко з'їхати на іншу тему. Це був його останній шанс замазати власну професійну неспроможність.

- Ну...

Мері різко обірвав старий Леопольд, який вес цей час за ними обома спостерігав.

- Жени цього невдаху! - закричав дід. - Він живе на смітнику. Їсть на смітнику. Це того не варте.

- Це він в нас так жартує, - сказав Леон, намагаючись сховати відчуття незручності.

Двері кабінету начальниці відкрились. Радісний Біті вийшов до своїх колег. Заради сьогоднішнього дня він поголився, вдягнув самий дорогий костюм і наніс екзотичний парфюм з відтінками морської солі. Він підняв руку та вказав пальцем на Мері та Леона.

- Ви двоє, йдете сьогодні до мене до дому на свято! - сказав Біті.

- А я?! - розлютився старий Леопольд.

- А тебе мені кликати страшно. Минулого разу в мене через тебе ледь не згорів дім.

- Трясця...

***

Ніжки дивану заскрипіли об підлогу. Він сунувся з центру зали до стіни. Впираючись руками в бильце, Анна рухала його, щоб розчистити місце в кімнаті. Потім вона поглянула на звільнену площу.

- Так, тут поставимо стіл, - сказала вона.

- Ти впевнена? - спитала Олена, її подруга. - Мені здається тут занадто просторо.

- Гостей буде багато. Я думаю, поставимо навіть два стола.

З кухні виглянула Нола. Розтягнута кофтина звисала до колін. Забруднені рукава стягнуті вище ліктів. Вона виглядала занепокоєно. Їй дали важливе завдання і вона сильно боялась все зіпсувати.

- Мамо, а цей твій папуговий пиріг довго повинен стояти в печі?

- Сорок хвилин, доню.

- Ну... звідти вже йде дим, - оглянулась Нола.

- Ох, божечки.

Анна сердито направилась до печі. Ця підготовка до вечері сильно її виснажувала. Пов'язка на ще синьому побитому обличчі прилипала до щоки через стікаючий піт.

Опинившись на кухні, матір хутко кинулась до пирога. Виставлений режим запікання виявився втричі вищим, ніж повинен бути. Страва сильно підгоріла. Хмара диму полізла назовні. Кашель накинувся на Анну.

- Пробач, я не впоралась, - Нола притиснула руки до грудей.

- Не переймайся, з ким... кхе-кхе, не буває.

Олена встала на порозі та додала свій коментар:

- Бачу, твоя матір стала добрішою після того як забила свою голову.

Тим часом над сходами, Сіоран працював над світовим обладнанням. Йому хотілось повісити під стелею оранжеву люмінесцентну стрічку, щоб додати більше святкової атмосфери.

Хлопець стояв на драбині, вкручував шуруп, щоб зафіксувати протилежний край стрічки - одна сторона вже була завершена. Знизу брата страхував Алон, притримуючи драбину. Він тримав її однією рукою, а іншою попивав чашку кави.

- Якесь дивне світло, якщо чесно, - сказав він.

- Я залив у пластикову трубку люмінесцентний нектар, - пояснив Сіро. - В магазині "Шелтома" його продають по десять костесів за літр. Наскільки я знаю, цю штуку витягують із потових залоз підземних крокодилів.

- Фу...

- Не переживай. В них немає запаху.

Алон аж відставив чашку на шухляду. Йому зовсім розхотілось пити і їсти.