Розділ 14: Полювання на мисливця

В тісному кабінеті було накурено. Пошарпані папки збирались вежами на столі. Рейхольм відкрив вікно, щоб випустити дим, бо вже ставало важко дихати. В поліції Сорон-Селена вільно дозволялось куріння. Все через Полі-лейтенанта планети Ронана Фехіна. Цей чоловік вважав, що сигаретний дим дозволяв коронерам краще мислити, а форсерам мати більшу концентрацію.

Рейхольм перевірив інформацію щодо Прайм Вікторії 2908 в архіві та запевнився, що на ній їздив той самий вбивця. Минулого місяця в місті Реактит її бачили неподалік від чергової жертви. Місцева поліція тоді так і не передала дані про тіло та дизельмашину відділку Кордону. І це було дуже дивно, бо справа відома і мала широкий розголос в регіоні.

Судячи по зім'ятому стану візитки Хевгара, вона випала в салоні випадково. Можливо він навіть сам забув, що носив її з собою та втратив. Дика необічність. Хоча це були лише непрямі докази. Рейхольм поки не міг просто взяти і заарештувати його.

Двері відчинились. В кабінет зайшов низький, але широкий чоловік із сивими вусами. Це був комісар Астахо Редіґан, начальник Рейхольма. Він впевнено підійшов до свого підлеглого та поклав руки на стіл. По ньому було видно, що він незадоволений розслідуванням коронера.

- Як поживається? Як розслідування? Все нормально?

Цей штурм питаннями був різким та неприємним. Рейхольм звик до такого ставлення, але цього разу було все якось не так. Голос Астахо був нахабніше, ніж зазвичай.

- У мене є деякі підозри, - відповів Рейхольм. - Я відчуваю, що натрапив на слід.

- Забудь про нього. Це глуха справа.

- Ви про що?

- Не веди себе, як ідіот. Я знаю, на який слід ти натрапив. Ти зайшов в дуже небезпечну зону. Поліції тут не місце.

Рейхольм обурено розвів руками.

- Якщо Хевгар Ромін і є вбивцею, то я повинен відправити його за ґрати.

Невдоволений погляд Астахо почав гуляти по столу. Він хутко пробігався по всіх предметах. Робив вигляд, наче щось шукає. Раптово рука схопилась за одну із кількох куп з папками, та перевернула її зі столу. Документи розсипались по підлозі.

- В тебе тут неприбрано, - сказав суворо Астахо. - Я не потерплю, щоб ти, омніарська свиня, вів себе як паскуда. Може у вас там і було прийнято жити, як на смітнику, але в нас тут цінується порядок.

- Ви що, захищаєте його? - здивувався Рейхольм.

- Знаєш, твій тест не показав нічого підозрілого. Але... я можу зробити так, щоб він раптово пішов на перегляд в комісію безпеки. І, цілком можливо... що цього разу там знайдуть в тебе схильність до безконтрольного насильства, або... шизофренію.

Астахо наблизився до підлеглого впритул та перейшов на шепіт:

- Просто не лізь в діру, Рей. Вона тебе зжере і не подавиться. Це так, рекомендація на майбутнє.

Тепер точно стало очевидно, що поліція відпочатку знала, хто був вбивцею і весь час його покривала. Рейхольм стомлено відвів погляд. Ця ситуація була за межами його контролю.

- Коротше, - додав наостанок Астахо, стоячи біля дверей, - не лізь до Роміна. Професійна порада. Якщо я дізнаюсь, що ти до нього сунувся... тобі кінець.

***

Пролунав дзвінок. Хевгар натягнув на тіло футболку та попрямував до входу. В нього був вільний день, тому він спокійно сидів вдома та готувався до своєї чергової темної справи. Рука взялась за ручку та відчинила двері.

На порозі стояла Анна. Замотавшись в пальто, вона обіймала себе за плечі. Виглядала занепокоєною. Щось її сильно турбувало. Як тільки перед нею з'явився Хевгар, вона кинулась на нього та поцілувала. Його губи були шорсткими і сухими, але їх тепло одразу вселило в жінку спокій та безпеку.

- Привіт, - заговорила вона. - Я відправила дітей в школу, але залишатись вдома сама не змогла. Просто... я побачила через вікно, що ти тут і вирішила прийти. Сподіваюсь, не потурбувала?

- Ні, що ти, все чудово. Можеш заходити.

Анна зайшла в дім, повісила пальто, сіла на диван. Її штурмували думки про погрози, про той ящик з мертвим птахом та запискою. Поруч присів Хевгар та погладив її по спині.

- Що сталось? - спитав він. - На тобі лиця немає.

- Я відчуваю, що більше не можу жити з Біті.

- Він з тобою щось зробив?

- Ні, тобто... не зовсім. Біті когось підставив на роботі і тепер ці люди нам погрожують.

Вона поглянула в очі Хевгара та продовжила:

- Розумієш, він не може нормально жити. Постійно створює проблеми, постійно руйнує все, що ми будували разом. Це ніколи не закінчиться. І тому... я не знаю що мені робити.

Хевгар обхопив її обома руками та притиснув до грудей. Анна лягла щокою на його плече та заплющила очі. Їй хотілось хоч на кілька секунд відірватись від реальності та зникнути в цьому спокою.

- Нічого не бійся. Я поруч з тобою, - сказав він.

- Кохаю тебе.

Хевгар ніжно поцілував її в лоба.

- Слухай, давай я зроблю нам каву. Тобі треба відволіктись. Посидь поки, я зараз прийду.

- Добре.

На кілька хвилин вона залишилась сама. Анна притиснула коліна до підборідя та вглядалась в куток кімнати. Раптово їй стало некомфортно в цій тиші. Щось тиснуло з середини на груди. Вона замітила, що в інтер'єрі було щось неправильне. Мозок замітив якусь дуже незвичну деталь і запустив реакцію, але усвідомлення ще не настало.

Анна намагалась зрозуміти, чому її так накрило. Вставши з дивану, вона пішла в той куток, куда так довго вглядалась. Шов між стіною та підлогою відрізнявся від того, що був в іншій частині кімнати. Із щелини доносився важкий затхлий запах.

Переконавшись, що Хевгара немає, Анна заглянула туди. Під стіною була маленька жовта кнопка. Палець сам сунувся та натиснув її. Цікавість взяла гору. В цю мить частина підлоги заїхала під стіну та відкрила вхід у вузький підвал.

Різкий запах одразу вдарив Анні в ніс з подвійною силою. Закривши нижню частину обличчя долонею, вона вгледілась вниз. По її спині пробіглись мурашки. Гола мертва жінка лежала в кривавій калюжі. Все її тіло було покрито порізами від ножа.