Розділ 11: Чесні наміри

Келих пива просвічувався наскрізь кварцовими лампами, що висіли над заповненими полицями бару. Біті покручував його пальцями, розглядаючи бульбашки газу, що здіймались до пінистої маси нагорі.

- Ти уявляєш? - спитав у нього Рейхольм. Старий сидів поруч та вже допивав власний келих. Піна стікала по бороді. - Ця сволота ніяк в руки не попадається!

Біті обережно здув білий шар зі свого пива та заговорив:

- Я тобі вже казав, хто такий твій вбивця. А ви всі мене не чуєте.

- Слухай, я перевірив навіть твою версію. Той наркоман сказав, що по району їздила Прайм Вікторія. У Хевгара Роміна - Дельта Віарус позаминулого року. В нього ніколи навіть не було Вікторії. Твоя версія все ще безглузда.

- А ти пробував подивитись список Вікторій, які вийшли з техобслуговування? Якщо твій злочинець справді ганяє на цій дізельці до своїх жертв, то вона точно не повинна стояти на обліку транспортної служби.

Рейхольм подав келих бармену, щоб той оновив напій. Ручка крану повернулась проти годинникової стрілки і п'янка рідина знову полилась в ємність.

- В процесі. Ти ж знаєш, що звіт про вилучені дизельки дають не швидше, ніж через тиждень, суки. Ех, за часів моєї молодості все було простіше.

- Ей, ти обережніше, - оглянувся Біті. - Такі слова від омніарха можуть погано закінчитись. Без образ, я на твоєму боці, але ми живемо в складний час.

Келих повернувся до коронера. Той зробив глибокий ковток та гучно відригнув.

- Так... щось я трохи накидався.

- Як там взагалі на роботі? Тестами не гноблять?

Співрозмовнику вже явно було не так просто відповідати на питання. В очах Рейхольма просвітилась п'яна пелена. Він з'їхав на барну стійку та підпер щоку кулаком.

- Ну таке, знаєш... провели допит, дев'яносто питань, як завжди. Взяли аналіз крові. А... ще витягли папірець про витрати за місяць. Чи не купую я там собі якесь лайно. Все нормально, мене відпустили. Хоча... заборонили тягати більше ніж сорок набоїв в запасі.

- Ти оце не задовбався на старості літ у всьому цьому копатись?

- Ні. Робота дає можливість забути, як погано для мене все колись закінчилось.

***

Листя осипалось з дерев на гладку бетонну доріжку для пішоходів. Така пора називалась Змінним сезоном - це період, коли екосистема оновлювала свій життєвий цикл. Через відсутність нормальних сезонів року, як на більшості планет, Сорон-Селена симулювала ці умови штучно. Це робилось завдяки спеціальним машинам, які були прокладені під землею сіткою, на глибині чотирьох метрів. І якраз падіння листя було одним із результатів роботи цього штучного регулювання.

Анна поверталась додому зі своєю подругою Оленою. Раз на тиждень вони збирались в клубі громадянської ради Кордону та проводили комерційні консультації. Робота була не складною, але потребувала високої кваліфікації. Анна працювала там вже вісім років і це було одне з небагатьох місць, де вона могла відчувати себе комфортно.

Жінки прогулювались по широкому тротуару, наступаючи на листя, та мирно розмовляли.

- Чула, твоя Сара вгомонилась та перестала встрявати в неприємності, - сказала Олена.

- Ой, це тимчасово, - відмахнулась Анна. - Вона в нас дуже легковажна дівчинка. Я впевнена, що вона ту гітару скоро у вікно закине.

- Та годі тобі. Не думаю, що все так погано.

- Коли вона перестане свою матір на хрін посилати, тоді я з тобою погоджусь.

Олена обурилась.

- Ей, ти ж мати. Чому ти не дасиш їй прочухана?

- Ні, в нас вдома по прочуханах вже є спеціаліст. Я не хочу бути, як мій чоловік.

- Взагалі дивно, - задумливо сказала подруга. - Я ніколи не бачила, щоб Біті реально щось погане робив. Ти завжди так сувора до нього.

- Він добре вміє приховувати своє справжнє обличчя.

З-за широкого дерева за ними спостерігали два червоних ока. Схоже було, що в них луснули капіляри. Незнайомець поправив шапку та сунув руку в кишеню. Лезо ножа вислизнуло назовні. Потім брудні пальці почухали неохайну щетину. Чоловік намагався вичепити найбільш вдалий момент для атаки.

Дочекавшись, поки жінки зайдуть подалі від інших людей та живої вулиці, спостерігач рушив вперед. Міцно стискаючи лезо, він мчався до своїх жертв. Уявляв, як почне швидко всаджувати їм ніж в спини, доки вони не встигли зреагувати.

Краєм вуха Анна почула швидкі кроки, які постійно наближались. Вона розвернулась та закричала.

- Кидайте сумки! - рявкнув злочинець, розмахуючи ножем.

В цю ж секунду йому в щелепу прилетів удар. Важкий твердий кулак відкинув його на землю. Ніж вислизнув з рук незнайомця. Зрозумівши, що пограбування провалилось, він хутко побіг геть, сховавшись в кущах. Все відбулось настільки швидко, що жінки навіть не встигли злякатись.

Перед ними з'явився неочікуваний рятівник - Хевгар Ромін.

- Оу, я тут проходив неподалік. Побачив, у вас тут проблема.

- Боже, дякую тобі! - обійняла його Анна.

- Думаю, треба точно носити із собою пістолет, - сказала Олена.

Звіриним поглядом Хевгар кинувся у бік, де зник нападник. Чи не засів він десь поруч? Можливо, він чекав нової нагоди для атаки.

- Знаєте, - почав Хевгар, - останнім часом, наркомани стали зовсім дикими. Давайте, я вас проведу додому.

- А що ви самі тут робили? - спитала Олена.

- Ближче до вечора люблю виходити на пробіжку. Так би мовити, це мій спортивний час.

Серце Анни почало колотитись постфактум, коли ситуація вже затихла. Знадобилось більше хвилини, щоб її мозок встиг усвідомити, в якій небезпеці вона щойно була. Залишок дороги додому Анна пройшла з Хевгаром, тримаючи його за руку.

***

Тепло подушки перетворилось на нестерпний жар. Воно кололось в щоку, розриваючи її на шматки. Темрява в очах вибухала тьмяними спалахами. Шум накочувався все більш інтенсивним потоком. Мері різко прокинулась і весь цей парад подразників одночасно зник.

Дівчина витерла піт з лоба та поглянула на годинник. Вона проспала стажування вже на півгодини. Будильник кілька разів гучно розривався, але прокинулась Мері тільки в цей момент, від нестерпного сну.