Розділ 9: Авторегуляція та нове зло

Прохолодний вітер легенько штовхав спину Біті Брейкера. Він стояв навпроти свого дому та не спішив заходити всередину. Дорога з Бойджі-Селена виявилась стомлюючою. Місія виконана, але десь в грудях все одно бились сумніви.

- Повернувся з відрядження? - заговорив голос збоку. Це був сусід, Хевгар. - Якось ти швидко.

- Там було безглуздо тягнути гуму. Кілька вдалих рішень, і все готово, - Біті звучав втомлено.

Залишивши дизельмашину в гаражі, Хевгар натиснув на кнопку. Ворота почали повільно опускатись.

- Ну, це чудово.

- А ти там як? - спитав Біті. - Ще не вбив когось нового?

Сусід не сприйняв цей жарт. Йому було неприємне таке ставлення в свою адресу, але він тактично стримав емоції.

- Ага, дуже смішно. Мені сказали, що ти про мене думаєш. Це ненормально.

Біті опустив голову та поглянув собі під ноги. Слабкість скручувала тіло. Хотілось скоріше лягти поспати.

- Та мені якось все рівно, - сказав він. - Ти просто не створюй проблем і все буде нормально.

Двері зачинились за спиною. Потрапивши нарешті в дім, Біті вклався на дивані. Спина мов плавлена смола розтікалась по його м'якій поверхні. Голову невпинно товкли думки про Мері та її реакцію на вбивства. В ту мить він був на емоціях і думав, що зробив максимально правильно, з точки зору власного морального компасу. Але за останній день, Біті не міг перестати думати про Мері. Зазвичай, він ігнорував емоції інших людей, але цього разу щось зламалось.

Розглядаючи стелю, Біті замічав плями та тріщинки - пора було робити ремонт. Саме такими думками намагався відволіктись.

- В тебе все добре? - спитала Анна, прямуючи із кухні.

- Так, люба... просто з ніг падаю. Замотався я на цій роботі.

- Якщо щось знадобиться, то я буду в спальні, писатиму звіт про використання дизеля за місяць. Минулого разу ми помилились однією цифрою, тепер вони нам спокою не дають, уявляєш?

- Добре... я можливо підійду, допоможу трохи пізніше.

Він знову залишився сам. Десь на другому поверсі шуміли діти. У вітальні бігала собака, шкрябаючи своїми металевими лапами. Радіо, що стояло зліва на шухляді, тихо проговорювало новини:"Вчора ввечері, поблизу четвертої кордонської дитячої школи, померла жінка. Виявилось, що вона п'ятдесят років жила серед лісу з диким хижаком. Генетичний тест крові показав, що Кора Бейморт була одним із небагатьох представників ще живих омніархів. Божевільна жінка напала на школярів, але невдало померла від зубів свого ручного лиса. Це ще один доказ того, що наші батьки вчинили правильно, винищивши цю брудну дику расу".

Біті повернув голову ні інший бік, шия затекла. Тим часом, диктор продовжував:"Комендант Планети, Вігор Стеймарс та служба регулювання екосистеми вже в наступному читанні будуть розглядати проєкт, обмежуючий пересування тварин в околицях міст, та повторний тест всіх громадян-омніархів. Безпека в Сорон-Селена знову показала свої слабкі місця".

Під тихий голос із динаміку Біті ледь не задрімав, але його різко пробудив обережний голос Сіорана:

- Ти не спиш?

- Взагалі, старався заснути.

Син підсів поруч. Батько бачив, що його щось сильно переймало.

- Тату... ми з тобою рідко розмовляємо, але я відчуваю, що ніхто мене не зрозуміє.

Біті зітхнув та погладив його по голові.

- В тебе почались полюції?

- Що? - Сіро відчув себе ніяково. - Ні, я не про це. Я... ти чув про ту жінку, яка померла вчора, неподалік від нашої школи?

Озвучена тема збила з обличчя батька легку посмішку. Він відчув, що тут було справді щось серйозне. Трохи підвівшись, Біті почав вливатись в розмову.

- Буквально тільки що дізнався.

Сіоран не знав, до кого звернутись зі своїми емоціями. Брат його не розумів. Вони завжди були разом, але саме після цього випадку, Сіро стало очевидно, наскільки по-різному вони дивились на світ.

- Кора була моєю подругою. Вона ховалась від людей, соромилась свого минулого.

- Ну, це мені нічого не каже.

- Її всі намагаються виставити монстром, але вона було хорошою. А ще... вона померла через мене. Якби я не повів Алона з собою вчора до її дому, нічого цього не сталося б. Я все зруйнував.

Історія не вразила Біті. Він сам носив в собі схожий досвід. Але йому сподобалось, що син відкрився на щирість. Це змогло трохи відволікти від думок про Мері.

- Ти в мене такий вразливий, Сіро. Я розумію, це тебе зараз сильно може з'їдати, але ти намагався вчинити правильно. Іноді, такі наміри можуть приводити до помилок. Іноді, до страшних помилок. Але ти можеш заспокоїтись. Нічого по-справжньому страшного не сталось. Прикрий збіг обставин, от і все.

Сіоран задумливо кивнув.

- Знаєш, зазвичай, ти можеш підбирати і більш вдалі слова для підтримки... але я вдячний тобі і за це. Ще мені не хочеться, щоб наша сім'я не сварилась.

- Та все буде добре. Це тимчасові складнощі.

***

Повернення в офіс. Нарешті. Ліфт торохтів, здіймаючись на двадцятий поверх. Хоч одне тішило Біті - сьогодні він відзвітується про ідеальне виконання роботи. Клаора повинна оцінити його старанність. Хай там Мері і розчарувалась в ньому, але шлях до становлення мером поступово скорочувався.

Ліфт відчинився. Старий Леопольд Кріго розмахував алюмінієвою цісаркою та почав галасувати, ледве побачивши Біті:

- Ага, нарешті з тебе здеруть штани, клятий Біті Брейкере!

- Заспокойтесь, діду. Що на вас знову найшло?

- Ти щуряка хитрий. Я тебе добре знаю. Нарешті прийшов той, хто посуне тебе з твого поста. Прийшов кінець твоїй кар'єрі!

З-за свого столу виглянув Леон. Як би це прикро не виглядало для Біті, але в його очах також читалось щось підступне та неприємне. Що ж тут сталось, поки проходило відрядження?

- У Клаори з'явився улюбленець, - сказав Леон. - Вона вже пообіцяла йому твою майбутню посаду.

- Хто цей вискочка? - нахмурився Біті.

- Дрейк Ліссоті - комісіонер із сусіднього відділку, дванадцятий поверх. Позавчора перевівся до нас.