Розділ 8: Зустріч із зубами

Переступивши поріг школи, Нола глянула у напрямку спортмайданчика. Там повинні були чекати її брати. Нікого не було. Ще годину тому Алон запевняв, що точно буде тренуватись там та чекати. "Можливо кудись відійшли?" - промайнуло в голові Ноли.

Дійшовши до турніка, дівчина знову оцінила обстановку. Ніде поблизу не було братів.

- Ти когось шукаєш? - почувся хлопчачий голос.

Нола повернула голову та побачила Арсона Лостоса - хлопця з їх групи, який безнадійно в неї закоханий. Цей трохи кульгавий неохайний юнак був добрим, але іноді вів себе дуже дивно. Бив кулаками стіни просто так, рвав рукава на сорочках та бубнів під носа вигадані слова. Йому подобалась Нола, бо була дуже розумною, він відчував до неї спорідненість душі, хоча вона цього не розділяла. Всі навколо хотіли привернути її увагу, вона всім подобалась. Арсон серед цих людей помітно виділявся, але, на жаль для нього, не в кращу сторону.

- Так, - відповіла Нола. - Я шукаю Алона та Сіорна. Ти не бачив їх?

"Вона зі мною заговорила! Круто-круто!" - промайнуло в його голові.

- Ну... ем... були тут нещодавно. Вроді. Ну... таке як були. Точно були. Слухай, може провести тебе додому? Я якраз вільний.

- Пробач, але ні. Я піду з ними.

В цю мить до них підійшов вчитель фізичної підготовки - Ерміас Рорку. Високий плечистий чоловік почухав бороду та прискіпливо глянув на худого хлопчину, а потім перевів погляд на Нолу.

- Він тебе не чіпає? - заговорив вчитель. - Може мені в писок його стукнуть?

- Ні, ні, - різко відповіла вона, - все добре. Він просто підійшов мені допомогти. Я шукаю братів.

Ерміас був жорсткою людиною. Колишній військовий Мансторської школи, мав неймовірні силові здібності та швидко і грубо вирішував проблеми. Він не любив церемонитись навіть з учнями, навіть за межами навчального процесу.

- Вони кілька хвилин тому в ліс пішли, - сказав Ерміас. - Не знаю, що вони там забули.

- Точно, точно! - рішуче погодився Арсон. - Я також бачив. Просто... забув.

Той край був нічим не відгородженим від шкільної території, але Нола відчувала, що там могло бути небезпечно. Дикі тварини на цій планеті насправді не являлись буквально дикими, вони всі були щеплені жучками, які відстежували їх місцезнаходження та стан здоров'я. Зазвичай, якщо якась тварина ловила небезпечну хворобу чи починала вести себе непередбачувано, від неї позбавлялась служба регулювання місцевої екосистеми.

З одного боку, це мінімізувало ризики навіть для дітей, що вирішили прогулятись на природі, але з іншого, влізти в біду там можна було й іншим шляхом. Все ж той вбивця ще був на свободі, і ніякі жучки його не відстежували. І хто знав, де він міг ховатись.

- Пане Ерміасе, ви підете зі мною пошукати Алона та Сіорана? - спитала Нола. - Мені одній туди трохи страшно йти, якщо чесно.

- Звичайно, дівчинко, ходімо.

- Я також з вами піду! - додав Арсон. - Я... буду уважно спостерігати. Чим більше очей, тим краще.

Вчитель посміхнувся.

- В те, що ти добре вмієш спостерігати, я зовсім не сумніваюсь, маленький збоченцю.

Втрьох вони направились до лісу. Нола не думала, що її брати справді натрапили на якусь біду, але вирішила перестрахуватись. За мить до того, як вони перетнули межу шкільної території, їх гукнула дівчинка позаду:

- Ей, куди ви всі зібрались?!

Вона рішуче підбігла до них та спинила. Це була староста групи Г - Міра Реймор. В правій руці вона тримала товстенну книгу із записами. Любила конспектувати всі речі та дії, за які встигала вхопитись своєю увагою.

- Насправді, школа не дозволяє туди ходити, - запевняла Міра.

- Невже? - спитав Ерміас. - Я, як вчитель, ніколи не чув такого правила.

- Вам просто спочатку треба навчитись читати. Ви відкриєте для себе багато неймовірних фактів.

- Ти ходиш по дуже тонкому льоду, дівчинко.

Нола встала поміж них, щоб заспокоїти.

- Не сперечайтесь, - сказала вона. - Я просто хочу знайти братів. Ми заглянемо туди на кілька хвилин, щоб запевнитись, чи вони там взагалі є.

Міра прискіпливо прижмурилась. Їй подобалось все контролювати, але зараз вона розуміла, що, скоріше за все, її вимоги проігнорують. Потрібно зробити вигляд, наче вона контролює ситуацію. Треба зберегти вигаданий авторитет.

- Добре, - похмуро погодилась вона. - Але я піду з вами. Проконтролюю, щоб ніхто не покалічився. Без мене ви не впораєтесь.

Тепер вже в чотирьох вони пішли в ліс, в пошуках зниклих хлопців.

***

Лис виглядав сердито, довгі ікла звисали з пащі наче ножі. Його гострий погляд коловся в хлопців, проникав в самі серця. Брати застигли на місці. Не хотіли провокувати звіра.

- Заспокойтесь, - тихо сказала Кора. - Корвін так грається.

- Жорсткі в нього ігри, - сказав Алон.

- Він дивиться на вашу реакцію. Я ж думаю, ви не збирались тікати. Інакше він би вас загриз. Хоча... це лише припущення. Я ніколи не бачила, щоб він нападав на людей. Я взагалі людей давно не бачила.

- Може тому що він їх всіх зжирав?

Кора задумливо поглянула на Корвіна. Їй не хотілось вірити, що цей милий звір реально здатен на такі криваві речі.

- Та ні, точно ні. Я б знайшла хоча б один скелет в лісі. Поки що не було жодного. Але...

Вона нагнулась та вчепилась очима в морду лиса. Хотіла видерти звідти правду, зачерпнути частинку його хижої душі.

-... можливо він з'їдає все з кістками, - продовжила Кора.

Незважаючи на свою жорстку передісторію, ця жінка не виглядала по-справжньому небезпечно. Дивлячись на неї, Сіоран відчував жалість. Він подружився з нею, бо вона здалась йому особливою, не такою як злі люди навколо, але виявилось, що насправді за її плечима були серйозні гріхи. І незважаючи на це, Сіоран не втратив до неї симпатії.

- Я у вас не питав, - почав він, - чому ви стали жити окремо від людей?

Кора звикла, що це питання завжди було для неї болючим, але пройшло так багато років, що всі відчуття притупились, а спогади змазались, перетворившись на обривчасті картинки в тумані. По інерції, вона хотіла щоб їй було боляче до них повертатись, але в реальності, минуле тепер відгукалось виключно апатією.