Розділ 5: Гарячий прагматизм

Різке поколювання пройшлося по кінчиках пальців Мері. Кров'яний тиск збільшився та хвилею накотився на тіло. Рука машинально сунулась до сумочки. Мері тримала при собі короткий дволезовий ніж.

Загуділа сирена. До місця вибуху почала стікатись охорона. Хеліс виглянув у вікно, нахмуривши брови. Його долоні затремтіли. Біті не дуже розумів цю паніку. Незважаючи на жорсткий напад, все ж той Ремо Тандаріан - це одна людина. Невже від нього йшло стільки небезпеки?

- Спокійно, - сказав Біті, - це просто псих. Зараз охорона його збриє.

- Ремо - колишній військовий, - повернувся Хеліс. - Він із Ренегарської школи. Цей божевільний - реальна самохідна армія. Нажаль, ми дізнались про це занадто пізно.

- Ох, як же з вами туго.

Останні пару хвилин за вікном постійно розносився людський крик. Але вже через мить він перемішався із зовсім іншими криками. Більш гучними, скрипучими, звіриними. Одним оком Хеліс глянув у вікно та намертво завмер. Паркан, що відгороджував територію виробництва від плантації, розвалився і, диким потоком, всередину повалив натовп гігантських ведмедів. Їх гарчання перекрило всі навколишні звуки. Це були не просто звідкись вискочивші хижаки, це був детально спланований акт. Ремо роками займався дресируванням тварин. Ще в армії його навчили приборкувати ведмедів і нарешті настав час використати свою надбану силу.

- Тікаємо звідси в бункер! - наказав Хеліс. - Там скажені ведмеді на людей нападають!

З кожною секундою типове відрядження Біті Брейкера перетворювалось у все більш екстремальну катастрофу. Навіть його сувора витримка в цю мить посипалась. Події розгорталось так швидко і були настільки непередбачуваними, що він не міг побудувати в голові навіть приблизний план дій. Цей Ремо Тандаріан виявився справжнім профі, з яким не просто було впоратись.

Не гаючи часу, Хеліс потягнув своїх гостей до підземного сховища. Вони бігли тісними коридорами крізь переляканий натовп. Безжальна розгубленість мов риболовна сітка охопила всіх робітників. Більшість знала, що Ремо прийшов не за ними, але його методи виявились настільки суворими, що ніхто не міг передбачити його наступний крок.

Раптово голос Ремо прорізався через настінний динамік:

- Я знаю, що налякав вас. Це не виправданий крок, але карма повинна нагнати тих, хто відібрав життя Емона, Віктора, Гелімара, Стормана, Пікхарта, Нешала... - він перерахував імена всіх загиблих колег. - Форсери, що відібрали їх життя, вже покарані. В моєму списку залишилося небагато імен. Я не буду їх називати, щоб не вішати на вас свою ношу. Я злочинець, сам себе ним зробив. І тільки я маю право забрати життя цих покидьків. Тільки я візьму гріх на свою душу.

Жителі Бойджі-Селена вкладали в слово "карма" свій, дуже брутальний сенс. Історично так склалось, що в Часовій Коаліції вже ніхто не пам'ятав, звідки і коли це слово з'явилось. Кожна планета пропускала його крізь свою культуру та наділяла відтінками власного значення. На Бойджі-Селена, карма - це народна помста, націлена проти несправедливості. Ремо Тандаріан зробив себе носієм карми і готовий був піти на все, щоб довести її до кінця.

Бігти до сховища залишалось зовсім трохи. Кілька підступних метрів по сходах вниз. Боковим зором Біті замітив, що вхідні двері виламав велетенський ведмідь із сіро-синім хутром. Зуби склались, пускаючи слину. Це дуже зла бойова порода. Ведмеді, як і інші тварини, що довгі тисячоліття проживали в ізоляції на різних планетах, починали набирати багато генетичних відмінностей від своїх предків. Фенотип ведмедів Бойджі-Селена - це неймовірно агресивна поведінка та тіла, що були значно більші ніж у їх "родичів" з інших світів. І саме зараз один з таких велетнів готовий був накинутись на людську масу, вгородивши в плоть довгі закручені пазурі.

Страх перед незграбною насильницькою смертю сильно прискорив втікачів. Пульс розганяв по судинах кров, насичену адреналіном. Десять чоловік, в останню мить, встигли заскочити в сховище, швидко зачинивши двері за спинами.

Від смерті їх почав відділяти товстий шар загартованої сталі. Ті самі, довгі закручені пазурі безнадійно зчісувались об двері, розсипаючи іскри. Ведмідь штовхав їх лапами, бився мордою і суворо гарчав - марно. Люди були в повній безпеці. Тимчасово.

***

Пройшло вже більше години. Зовні затих галас, але зі сховища ніхто не поспішав виходити. Раз в десять хвилин, Ремо говорив через динамік та безкомпромісно просив усіх здатись. Стало стовідсотково зрозуміло - охорона не змогла здолати його надресированих ведмедів. А ще більше пригнічував той факт, що поліція точно не збиралась приїжджати на допомогу. Ремо зламав всі антени-генератори комунікаційного поля.

В сховищі було слабке освітлення. На стелі, в щелинах під бетонними швами, затікало чорне мастило. Це відходи, що залишались після повного циклу виготовлення алкоголю. Тут не було навіть де нормально присісти. Лише на ящиках, неохайно вкритих чорним брезентом.

Обличчя Мері пірнуло в океан пригнічення. Вона осіла під стіною та втратила будь-яку віру у спасіння. Жорстокий терорист загнав їх у глухий кут і не збирався відпускати.

- Не переймайся ти так, - сказав, присівши поруч, Біті. - Це просто невдалий день.

Мері поглянула на нього з недовірою.

- Чесно кажучи, ти не дуже добре вмієш підбадьорювати, - заговорила вона.

- Я просто не сильно стараюсь.

Це була правда. Хоча об'єктивно оцінити ступінь своїх старань Біті все одно не міг. Не зважаючи на те, що після повернення додому, він хотів позбавитись від Мері, залишати її тут у пригніченому стані він не збирався. Мері була для нього значно ціннішою, тримаючи себе в руках та будучи живою. Якщо жорстокі руки Ремо дістануться до неї та скривдять її, Біті міг взагалі забути про свою роботу. Ментори несли повну відповідальність перед законом, за своїх учнів.

- Що нам далі робити? - Мері розбила тишу питанням.

- Так чи інакше, зв'язку немає. Рятувати нас ніхто не прийде. Доведеться думати щось самим. Мене це хвилює, бо передбачає реальний ризик.