Розділ 2: Динамічні стосунки

Стомлена жінка з густим чорним волоссям підійшла до підвіконня. Це була Анна - дружина Біті. На ній не було одягу. Діставши зі стола цигарку, вона підпалила її та зробила маленьку тягу.

- А тут можна курити? - спитав чоловік, який лежав у ліжку, заклавши руки за голову.

- Мені можна, а тобі - ні, - відповіла суворо Анна.

- Це несправедливо.

Чоловіком був сусід сім'ї Брейкерів, Хевгар Ромін. Він мав статус та гроші, був відомим політичним діячем, Лі-омбудсмен Правої Руки (серйозна посада в уряді). Але для Анни він був просто коханцем, з яким вона могла хоч ненадовго забути про Біті, якого вже давно розлюбила.

- Сьогодні ти був слабше, ніж зазвичай, - сказала Анна.

- Ох... це все спорт. Останнім часом, я став ходити в тренажерний зал. Не завжди встигаю відновитись.

Хевгар встав з ліжка, підійшов до Анни та поцілував її в щоку.

- Але для тебе, - він перейшов на шепіт, - наступного разу я постараюсь краще.

Вона поглянула йому в очі та обережно посміхнулась. Їх стосунки були таємницею, але саме з цією людиною, Анна відчувала себе в безпеці. Маленький острівець спокою, де можна було сховатись від божевільної реальності.

- Знаєш, - заговорила вона, - якби Біті зник, я б прожила з тобою всю решту свого життя.

Хевгар розправив руки та впав назад у ліжко. Ковдра зім'ялась під його спиною.

- Чому ти така жорстока по відношенню до нього? - щиро спитав він. - Біті - поважна людина, нормальний мужик.

- Він просто прикидається на публіку. Ми з дітьми живемо з ним уже багато років. Справжній Біті Брейкер - це хитра істота та маніпулятор.

Почувши ці слова, Хевгар засміявся. За своє життя він часто чув як жінки подібним чином характеризували своїх обранців. Він розумів переживання Анни, але ставився до них як до статистичної норми.

- Ох вже цей негідник Біті, - грайливо сказав Хевгар. - Не знає, який скарб втрачає.

Раптово Анна поглянула на годинник та побачила, що вже був майже вечір. Діти скоро повинні були повернутись зі школи. Її серце швидко заколотилось. Вони не повинні були дізнатись про Хевгара. У них всіх натягнуті стосунки з батьком, але такий вчинок з боку матері навряд чи хтось із них підтримав би.

- Тобі треба скоріше тікати!

- Що? Котра година?

- Скоро прийдуть діти!

- Дідько...

Сусід протер очі, накинув на плечі сорочку та почав хутко натягувати штани. Він добре розумів своє положення та не хотів псувати власну репутацію. Не давши йому до кінця зібратись, Анна виштовхала його через задні двері у садовий двір та кинула йому в слід залишки речей, що не встигли налізти на тіло.

- Тебе тут не було! - сказала суворо вона.

- Ніколи, - посміхнувся наостанок Хевгар.

На годиннику було 15:42. Місцевий монорельс повинен був через три хвилини доставити дітей додому. Анна хутко кинулась на кухню накривати на стіл, навіть не встигнувши відмитись від чоловічого запаху. Її охоплювала тревога. Насправді, нічого катастрофічного не сталось, але адреналін гучно пульсував у скронях, не даючи думкам зібратись у щось стабільне.

Пролунав вуличний дзвінок. Це було сповіщення про прибуття локомотиву. Зупинка розташувалась в сорока метрах від котеджного району, де стояв дім Брейкерів. Кутастої форми вагон розсунув в сторони темно-червоні двері та випустив людський потік.

Старший син Біті - Алон йшов спереду та щось розповідав молодшому брату Сіорану. Алону було вже сімнадцять, він скоро повинен вже був випуститись зі школи. Це старша дитина в сім'ї Брейкерів. Хоч він і був рішучим та працьовитим, ніхто вдома не чекав від Алона захоплення висот. Його скромна натура бажала лише знайти своє маленьке місце у великому світі.

- Дивись не спіткнись, - сказав він молодшому брату.

- Я все ще слідкую за нашою собакою.

П'ятнадцятирічний Сіоран дивився в дисплей саморобного пристрою, через який він міг стежити за життям їх домашньої собаки Шори. Він майже не звертав уваги на навколишні перепони, тому Алон постійно посовував його в сторону, щоб той ненароком в когось не врізався.

Сіоран був дуже замкненим та відчуженим. Не спілкувався ні з ким окрім брата, бо дуже боявся однолітків. Більшу частину вільного часу Сіро(так його називали вдома) проводив за електронікою та збіркою техніки прямо в себе в кімнаті.

- Шора скоро вже згине через тебе, - зауважив Алон. - Бідна собачка.

- Я вчора прикрутив їй механічні людські кісті на передні лапи. Зранку вона вже вміла стріляти із рушниці.

- Хех, батькові сподобається.

Брати рухались додому крізь густо засаджені алеї. Місто Кордон, в якому вони проживали, мало особливий екологічний статус відносно всієї іншої планети, де було вже не так зелено. За межами ж цього престижного регіону розташовувались масивні доки та склади, де фасувались та переміщувались вантажі перед відправкою на інші планети.

Анна зустріла дітей на порозі. Її голос звучав занепокоєно:

- А де ваші сестри? - спитала різко вона.

- Сара зараз під'їде зі своїми друзями, - вказав на дорогу Алон.

- А де Нола? Їй всього чотирнадцять, її не можна залишати одну.

- Ой, - розгубився Алон. - Вона з нами виходила з вагону, а потім... я не знаю. Вона десь відстала.

Почулось гудіння двигуна. З-за повороту виїхала дизельмашина, всередині активно галасували підлітки. На планеті Сорон-Селена право на керування дизельмашинами давалось з п'ятнадцяти років, при умові проходження генетичного аналізу на стабільність координації.

Старша дочка Сара вивалилась із задніх дверей. Четверо її друзів посміялись з неї, попрощались та швидко погнали геть, щоб розлючена матір дівчини на них не накинулась.

В свої шістнадцять Сара часто гуляла зі старшими та вживала алкоголь. Вона терпіти не могла своїх батьків і своє життя. Підліткові гормони породжували в її голові дуже радикальні погляди, в яких вона тонула з головою.