Розділ 1: Незручне життя

Акт 1.

Потік вуглекислого газу прямував із легень до носа, а потім назовні, виходячи з тіла частками мокроти. Перед очима Біті Брейкера була пітьма. Його погляд впирався в чорну стінку повік. Він намагався зібрати в голові максимально ефективний набір слів, які вже через двадцять секунд повинні були вислизнути з його вуст у натовп.

Біті підіймався по сходах на сцену. Він був зібраний. Ніщо не могло похитнути його впевненість. Сьогодні був ювілей компанії "Еко-транс", що займалась перевозками провізії між планетами системи Селена. В честь такої нагоди, керівництво зібрало всіх робітників у просторому залі, а Біті якраз випала нагода сказати промову.

Мікрофон наблизився до його губ. Чергова порція вуглекислого газу вийшла із ніздрів та розбилась об звукову полімерну мембрану. Динаміки тихо зашелестіли від невеликої хвилі випущеного повітря.

- Ох, всім привіт, - посміхнувся Біті. - Чесно кажучи, я не дуже люблю подібний пафос. Всі ці костюми, дорогий алкоголь, найняті актори... в моїх очах це трохи надмірна бравада.

Глядачі переглянулись. Реакція була неоднозначною, бо багато хто з присутніх оплатив цей захід зі своєї кишені, але Біті прекрасно знав, що робить.

- Але я люблю вас, мої друзі, і гадаю, що всі ми прекрасні навіть у звичайні дні. Коли ми вдягнені в затягані сорочки, коли піт стікає по лобі від циркуляторного розпікання нашої зірки, коли руки опускаються від втоми, коли все не так добре, як хотілось. Навіть в такі моменти, я радий, що ви є в моєму житті. І нам не обов'язково потрібно збирати феєричне шоу, щоб довести це собі.

Біті відкашлявся у кулачок та продовжив:

- Я працюю в нашій компанії вже дванадцять років і, - він посміхнувся, - ще ніколи не пошкодував, що прийшов сюди. Сьогодні чудовий день, яскрава дата, і я радий, що ми досі разом. Вітаю з ювілеєм. Всього найкращого.

Звукова хвиля здійнялась із зали та полетіла в напрямку Біті Брейкера. Коли вона торкнулась вух, він усвідомив, що чує оплески. Навколо було доволі темно, але гучний ляскіт людських долонь освітлював для нього все. Імпровізація вдалась, Біті не готувався до промови, але він виходив так майже кожен рік, тому досвід у таких справах в нього був об'ємний.

Через півгодини Біті вже стояв серед бенкетної зали з келихом в руках. Трикратно дистильований сидр із сусідньої планети Бойджі-Селена мав синюватий відтінок та світився в темноті через люмінесцентні молекули. Біті любив його кислуватий смак, але випивав такі напої лише на свята. Зазвичай, він любив щось більш міцніше.

- З кожним роком все вичурніше розказуєш, - підійшов до нього його колега - старший менеджер Леон Лєоре. Худий блондин мав розкішні вуса і промокував їх серветкою після кожного ковтка напою.

- Стараюсь, - посміхнувся Біті.

- Тільки воно якось не в'яжеться в купу. Кажеш, що не любиш пафос, а сам натрусюєш його з головою.

Біті зневажливо пройшовся поглядом по публіці.

- Наче хтось тут крім тебе звернув на це увагу.

- Ну не знаю, - відмахнувся Леон, - старий Леопольд хотів жбурнути по тобі свою алюмінієву цісарку.

Свій келих Біті поставив на стіл. Він ледь не засміявся, почувши це. Леопольд Кріго працював в Еко-транс вже майже років п'ятдесят. Конкретно ніхто вже й не пам'ятав. На старості літ в нього сталось загострення якоїсь мозкової хвороби, через що він став частенько вести себе неадекватно, але його ніхто не звільняв, бо він був справжнім професіоналом, який знав в цій компанії абсолютно все.

- Я думав, він цього птаха береже як зіницю ока, - сказав Біті.

- Нє, все помінялось. Начальниця казала, що він ним тепер навіть горіхи ламає.

В цю мить до них якраз підійшла начальниця. Клаора Торен - висока жінка з широкими плечима. В свої тридцять шість вона виглядала надто мужньо та грубо для жінки свого віку, але характер в неї був не таким вже й жорстким. Біті любив її за рішучість і не любив, коли вона розкусювала його маніпуляції.

- Про що ви там шепочетесь? - спитала вона.

- Це правда, що дід Леопольд збирався кинути в мене улюблену цісарочку? - повернувся до неї Біті.

- Ну... скажемо так, я нічого не бачила.

- Ага, - саркастично кивнув Леон, - ми всі нічого не бачили.

Клаора трохи розвернулась та махнула рукою. З тіні вийшла молода руда дівчина. На перший погляд, вона виглядала розгубленою, але Біті замітив, що щось тут було не так. Наче вона просто приміряла на себе цей образ. Всі ці сором'язливі стискання здавались йому штучними, наче це гра на публіку. Але, що дивувало його ще більше, ніхто цього не замічав.

- Не бійся, - сказала Клаора, - це наші найкращі ревізори-менеджери - Біті Брейкер та Леон Лєоре. Вони не кусаються.

- У нас поповнення? - спитав Біті.

- Не зовсім. Це студентка з кордонівського університету, проходить у нас стажування. Мері Занарі - дуже ввічлива та добра дівчинка. Я привела її сюди, щоб вона побачила наш персонал у неформальній обстановці.

Мері обережно помахала чоловікам рукою та посміхнулась.

- Бачу, у вас тут весело, - заговорила вона. - Шкода тільки, що мені тут не наливають.

- Я ж казала, вона класна, - посміхнулась Клаора. - Біті, з понеділка ти станеш для неї ментором і покажеш всі основні процеси нашої роботи.

- Оу, - Біті розгубився, - я трохи в шоці. В мене взагалі-то були плани піти на підвищення.

- Ти підеш на підвищення тільки коли закінчиш стажування Мері. Це щоб не розслаблявся.

Біті зітхнув та відвернувся. Його бажання знову розтоптали. Це було не страшно само по собі, ще один місяць попрацювати перед новою посадою. Але для нього це катастрофа. Він був серйозно налаштований на зміни і не любив, коли хтось втручався в заздалегідь розплановану послідовність подій.

- О, ні. А може краще Леон нею займеться? В мене немає бажання працювати з дітлахами.

- Якби ти це не сказав, я б ще могла змінити рішення, - нахмурилась Клаора. - Але тепер ти точно повинен будеш навчати Мері.