3.Вадим

Бісить. Бісить. Бісить. Бісить. Бляха, то в дитинстві вона навпаки мене мирила зі своїм улюбленим блохастим Рижиком, а зараз наказує йому на мене накинутися. Що за іронія долі, йомайо?

Вадим, ти ж не віриш в долю, червоні нитки і інші забобони,- тихенько нашіптує внутрішній голос. Скоро повірю, якщо подібні події не припиняться!

Та я тікатиму з цього села, напевно. Треба миритися з батьками, особливо з татом – він же у нас в сім`ї рішалово головний.

Ох, Валентино, ну чому ти така обіженка???

А ключ діду таки не взяв був… Та ви що? Який ключ, якщо я хотів пошвидше покинути той двір з чортовим собакою!

Та в курсі я, що то навіть не бійцівська порода, але страх перед собаками сковує і я не здатен навіть балончик газовий витягнути з кишені, який ношу постійно із собою (в село також взяв) на різні випадки, щоб розпилити в очі тварині. Ну, зрозуміло, що Рижу би нічого не зробив, бо Валя би мене потім сама … впевнений, що зрозуміли, додаткові пояснення не потрібні.

Колись давно в дитинстві я повертався зі школи додому і попри мене йшла зграя собак, я їх всіх знав, бо не раз бачив на тій вулиці, вони не чіпали мене ніколи, навіть не гавкали і не дивилися в мою сторону. А в той день наче щось змінилося у їхньому відношенні…

Я йшов і розмовляв з мамою про уроки і які оцінки получив, як до мене підбігла одна з тих собак – дівчинка ще вагітна і почала гавкати голосно-голосно, потім ще решта зграї піхопила той лай, а деякі стали гарчати. Я дуже злякався, почав плакати, не чув, що мама говорила в слухавку, просто мовчав, не рухався і затулив очі лодонями, на допомогу не було кого покликати. Вулиця порожня – обід, всі по домах або офісах.

Не пам`ятаю скільки часу провів там, але заспокоївся остаточно, коли на плечах опинилися рідні материні руки і вона притулилася міцно до мене, поцілувала в щоку, потім в чоло, потім у волосся. Чув її тихі стримані схлипи. Після того дня до школи мене водила мама аж до восьмого класу. Тих собак я більше не бачив, знав, мама з татом здали їх у притулок. Чесно, тато як дізнався про цю ситуацію вечером, то клянувся повбивати їх всіх, але я його стримав і сказав, що то гріх, що не варто, що вже все добре. Перед очима досі стояла та собачка вагітна і я не міг собі навіть уявити, що її пристрелять або зіб`є машина, або ще щось і вона буде скавуліти вмиравши разом із дітьми. Це було би надто жорстоко і підло, можливо, вона не хотіла мені нашкодити, а лише налякати, може подумала, що я хочу їй щось погане заподіяти.

Про цю ситуацію знали тільки найрідніші і звичайно моя подруга дитинства. Навіть Вікі не розказував. Не знаю чим саме вона сьогодні керувалася поступаючи так зі мною. Колись вона навпаки допомагала побороти страх і вчила заново дружити із собаками, особливо в наших експериментах активно приймав участь її Рижуля. А сьогодні… Значить вона серйозно налаштована зі мною більше не спілкуватися від слова «зовсім», та воно мене бачити не хоче, а я ще дурний хвилювався, що вона захоче повернути. Нашу колишню дружбу. М-да. Тоді не будемо спілкуватися. Бажання подруги, хоч і колишньої – закон.

---------------------------

Любі мої, як вам такий поворот подій?) Хто би міг подумати, що Вадим має психологічну травму. Такий весь крутий із себе, а насправді дуже добрий і милосердний. Як думаєте, Валентина погано вчинила по відношенню до свого колишнього друга?

Чекаю на ваші вподобання (зірочки) і коментарі стосовно останніх розділів))) Зберігайте книгу в свої бібліотеки, щоб не загубити! Люблю вас всіх дуже сильно!!!