шукаю тебе

Коли ти торкнувся мого волосся, я, без сумніву, відразу у тебе закохалась. Я тебе не бачила за спиною, не чула через гомін навколо, навіть не відчула твоєї присутності спершу. Але доторк до волосся, і пальці, що легко пройшлися по спині, віддалися дикими зарядами току по моєму тілу.

Ти був ніжний. Так, наче ми бачимося не вперше. Так, ніби ми бачимося. Дивимося одне одному у вічі, торкаємось рук одне одного, вдихаємо видихи одне одного. Один доторк до мого зламаного, посіченого, мокрого від дощу волосся створив у моїй голові нашу історію, якій ніколи не статися.

Один доторк і я побачила твоє обличчя, я видивлялася візерунки у твоїх очах, я відчула шкіру твоїх рук, я обпалилась жаром твого тіла. Один доторк і ти врізався у мою памʼять на роки.

Я згадую тебе лише літніми вечорами. Я відчуваю твою присутність лише дощовими днями. Я живу кожен день, не думаючи про тебе, не проживаючи наші тихі пʼятнадцять секунд. Я живу в очікуванні чергового дощового літнього дня, коли листя дерев ще яскраво зелене, коли температура настільки висока, що дощ тільки і робить, що випаровується безперестанку, коли душно настільки, що у пустому жовтому автобусі дихати стає удвічі важче.

Коли ти торкнувся мого волосся, я відчула кохання з першого доторку. Відкинула всі свої упередження, стереотипи, колишні симпатії, голосні думки, тремтячі руки, дитячі страхи. І зосередилась тільки на пальцях, що, тримаючи моє мокре волосся, закинули його на моє ліве плече, легко проводячи подушечками по спині та шиї. І зникли. Зникли разом з тобою, зі сміхом, з розмовами і твоїми ніжними пальцями.

Мені хочеться інколи уявляти твоє обличчя, яке я так і не змогла виловити серед інших. Мені хочеться припускати, чи твоє волосся темне чи світле, чи твої очі карі, як мої, чи сині, як море, яке я покинула, чи зелені, як ліс, до якого я линула. Мені хочеться гадати, чи ти нижче за мене, і чи мушу я нахилятися, щоб вдихнути твій видих; чи ти вище за мене, і чи потрібно мені ставати навшпиньки, щоб ти ловив мій. Мені хочеться мріяти про те, як ти знову торкаєшся мого волосся. Мені хочеться хотіти, щоб ти знову торкнувся мене.

Я поринаю без перестанку у пʼятнадцятисекундний спогад, проживаючи його знову і знову, відчуваючи ніжність, яку я ніколи в житті більше не відчувала. І лишаюся у ньому, тому що знаю, що ніколи тебе не знайду.

Ти зник у краплях дощу, зеленому листі, інших жовтих автобусах. Якби я пройшла повз тебе на вулиці, ти би мене не впізнав по моєму волоссю, а я би тебе не впізнала, не торкаючись. Якби ми глянули одне одному в очі, то між нами би не було іскри, між нами би не промайнули електричні заряди, а у животах не почали би літати метелики. Не було би жодного романтичного кліше, про які я так мріяла. Ти зник між людей, гарніших за мене і з більш гарним волоссям. Ти зник між будинків, між якими не проїде автобус.

Ти зник у доторках інших людей, і я заздрю тим, по чиїй шкірі ти зараз проводиш своїми пальцями. Це було лише один раз, але коли ти торкнувся мого волосся…

…я, навіть не бачачи твого обличчя, до нестями у тебе закохалася.