Глава 35. Лікарня

Розслабитися змогла тільки коли мене повезли в операційну, щоправда, скоріше там уже наркоз подіяв, і я відключилася.

— Альфред, навіщо ми сюди прийшли? — запитав у нього колега.

— Я прийшов до своєї дівчини, — спокійно відповів він і підійшов до стійки реєстрації, швидко дізнався, у якій я палаті, і пішов далі коридором.

— Це вона? — з показним спокоєм запитав хлопець, а сам трохи занервував, упізнавши в мені дівчину, яку він залишив в іншій лікарні.

— А ти хіба не впізнав її? Ти ж привіз Ізабеллу в лікарню. Її потім перевезли в цю.

— Вибач, мені тоді було трохи не до того, щоб розглядати її. Бліда така.

До Альфреда з колегою підійшов мій лікар.

— Можете зайти один і ненадовго, вона занадто слабка і не до кінця відійшла від наркозу.

— Вона ж одужає? — запитав колега мого коханого.

— Звісно! Дівчині просто потрібно відпочити після операції. Переливання їй уже зробили. А там за кілька днів уже можна буде й інтенсивне відновлення пройти. Потім через пару днів уже випишу. Щоправда, все залежатиме від її самопочуття, може й на довше залишу.

Я спостерігала за Альфредом, його колегою і лікарем через вікно палати, зараз воно було не зашторено, і я могла крізь нещільно закриті вії спостерігати за людьми, які ходили коридором. Кумедно, вікно, що веде в коридор. Хоча розумію, що це необхідно, щоб стежити за самопочуттям пацієнтів. Я практично одразу впізнала хлопця поруч з Альфредом, це він приїхав на завод і забрав мене в лікарню. Цікаво коханий, на чиєму боці? Хоча ні, я навіть думку боюся припустити, що він із ним за одне. І будує підступи королю...

Альфред підійшов до мене, ласкаво провів рукою по голові. Я йому трохи натягнуто посміхнулася.

— Привіт, — сказала тихо — А хто це з тобою?

— Аркадій, мій колега і друг дитинства. Ми разом в інтернаті зростали і вчилися потім.

— Це ти його відправив його на завод?

— Так. Я б і сам поїхав, але сидів у засідці, — він винувато посміхнувся, — отримав повідомлення про пропущений дзвінок, ти не уявляєш, як "вчасно". Ледве встиг попросити Аркадія передзвонити тобі і дізнатися як справи. Потім після операції дізнаюся, що у вас були якісь неприємноті на заводі. Якісь фанатики пробралися і намагалися короля вбити. А одна дівчинка врятувала його.

— На заводі ще зв'язок глушили.

— Хм, він не сказав. Як же ти дзвонила?

— Це не я, це Стас, він дрона запускав і зміг зробити виклик з мого телефону тобі. Щоб ти побачив пропущений дзвінок.

— Потрібно буде поспілкуватися з тими найманцями, якось усе дивно. То наводка в мене і "вдала операція". Ми, звісно, спіймали банду, але це були наркоторговці, а не змовники проти короля.

— Вони вже мертві, Аркадій не бачив, що я у свідомості і дещо зайве при мені сказав.

— Що? — тихо з втомленим зітханням запитав він.

— Що він їх прибрав і це буде, схоже, що вони самі себе отруїли.

— Дивно, що він тебе в живих залишив.

— А я й не повинна була вижити. Просто занадто вперта. Адже він попросив свого знайомого лікаря, щоб я померла, природним чином не викликавши ні в кого підозр. Щоправда, щойно вони вийшли з палати, я вийшла з неї. І дівчина за стійкою реєстрації допомогла зв'язатися з моїм лікарем.

— Тобі просто дуже сильно пощастило рідна. Постарайся поки що більше нікому не говорити те, що мені сказала. Тільки якщо я про це попрошу.

— Чому?

— Я здогадувався, що є щур серед своїх. Але не думав що він так близько. Нехай він і далі думає, що ти була непритомна і не чула. А потім просто прийшла до тями, вийшла з палати і зателефонувала своєму лікарю. Так для тебе буде безпечніше. Домовилися?

— Угу. А як же ти?

— Буду обережним.

Аркадій зайшов до нас у палату.

— Гей голубки, — він покликав нас, — Альфред, ти ще довго? Дівчині потрібно відпочивати.

— Зараз іду. До речі приніс твій телефон і зайця. Це хлопці тобі передали.

Я втомлено посміхнулася. Іграшка була, маленька і мила.

— Дякую.

— Аркадія пам'ятаєш? Він тебе в лікарню привіз, — запитав Альфред.

Похитала головою. Побачила полегшення на обличчі хлопця.

— Я взагалі трохи в часі загубилася. Усе немов у тумані.

— Відпочивай кохана. Я пізніше ще зайду.

Вийшовши з моєї палати Аркадій запитав:

— Вона що нічого не пам'ятає?

Він кивнув і скеля:

— Уривками. Пам'ятає, як прийшла до тями в палаті, якимось дивом вийшла з неї і не впізнала лікарню. У цій то вона вже була не один раз. Тож попросила дівчину зателефонувати її лікарю. Власне він її сюди й перевіз.

— Хм, хороша страховка має бути, якщо лікар із нею возитися і ще й інтенсивне відновлення буде.

Альфред кивнув.