Глава 30. Справедливість.

Я тільки кивнула і прислухалася до своїх відчуттів. Зараз було на багато краще на душі ніж до цього. Цікаво, чи можна буде записати якісь гарні спогади з батьками. Повернулася до Альфреда. Туфлі несла в руках і йшла босоніж, особливо сходами.

— Ізо, — сказав він суворо, — холодна підлога.

— А на підборах я шию скоріше зламаю. Адже я на них ходила лише кілька разів у житті. Ну Мартіна вчила звичайно, але це занадто мало, щоб я почувалася впевнено.

— Гаразд, зараз уже будемо йти до машини.

Коханий прибрав на столі й пішов зі мною до сходів. Я швидко спустилася босоніж і тільки наприкінці сходів взулася. Потім подивилася на Альфреда й запитала:

— А де твій костюм?

Він схаменувся і поспішив на верх. За кілька хвилин повернувся з чохлом. Додому дісталися швидко. Нейтан не спав і зустрів нас прямо при вході. Добре, що волосся в мене лежало так, що синця було не видно.

— Діти, що сталося на прийомі?

Ми з Альфредом переглянулися.

— З чого ти взяв? — запитала я.

— Я дзвонив тобі. А ти скидала.

Альфред повернув мені телефон, я перевірила. Нейтан дзвонив якраз коли я була непритомна.

— Іза, — сказав Нейтан уже м'якше.

— Усе гаразд, — сказала я швидко і втекла у свою кімнату.

— Потім поговоримо, — сказав Альфред і поспішив за мною.

Він повісив наше вбрання на вішалку і сів поруч зі мною на ліжку. Я накрила обличчя руками і просто дихала, намагалася взяти себе в руки і не ревіти. Настя постукала і увійшла в кімнату.

— Привіт, як погуляли? — потім побачила мій стан і підбігла до мене — Ізо, що сталося?

Альфред узяв за плечі мою подругу і вивів із кімнати та розповів про інцидент, що трапився. І те, що він потім зробив.

— Я як відчув, що щось сталося, — сказав Нейтан — серце було не на місці. У мене є шанс побачити Павла і мило з ним поговорити?

— Я вже так мило з ними поговорив, що мене можуть вигнати з ганьбою зі служби.

Настя швидко увійшла до мене в кімнату і, не кажучи ні слова, просто обійняла міцно.

— Просто знай, що я завжди поруч і підтримаю тебе. Та й Альфред у тебе чудовий.

— Я почуваюся розбитою.

— Думаю, твій батько повторив би те саме, що він говорив тобі минулого разу, коли ти Павла застукала. Тоді ти теж була розбита. Пам'ятаєш що він сказав?

— Він сказав тоді... — я схлипнула.

Настя продовжила за мене.

— Він сказав, хіба ти дозволиш цій людині зламати тебе і твоє життя. Хіба він вартий того, щоб плакати і переживати? Він того не вартий. І жалість до себе тобі не допоможе, вона знищить тебе, роз'їсть зсередини. Так, тобі важко, але в тебе є ми люди, на яких ти, дорога Ізабелла, можеш покластися. Я досить дослівно тоді це запам'ятала. І я згодна з кожним його словом.

— Спасибі Настусю, ти найкраща подруга.

Альфред стояв недалеко від нас. Настя відсіла від мене і дозволила Альфреду сісти поруч зі мною.

— Дякую, — сказала Альфреду і теж обійняла.

Спати поки що геть не хотілося, тож ще раз намазала синяк маззю, пила чай у себе в кімнаті й милувалася нічним містом. Уже видно як формуються хмари і скоро сховають місто. Так незвично жити над хмарами.

Вранці прокинулася від того, що Альфред встав із ліжка відповідати на дзвінок. Повернувся він роздратований.

— Що сталося?

— Керівництво до себе викликає, через те що я відлупцював тих двох придурків. Кажуть, що мене покарають за це.

— Я їду з тобою.

— Що?

— Те, що чув. Я хочу послухати, що вони говоритимуть і як би вони вчинили на твоєму місці.

— Іза!

— Альфред, я їду. Це стосується мене.

Волосся зібрала у хвіст, одягла штани, білий гольф і балетки. Альфред одягнув свою форму.

— Накинь ще щось на плечі, там прохолодно і можливий дощ.

Одягла куртку і взяла парасольку. Їхали на моїй машині.

Альфреда викликали в кабінет начальника. Я нахабно пройшла слідом за ним. У кабінеті був його безпосередній начальник, ще той, хто над його начальником, і секретарка. Судячи з схожості, дочка самого старшого начальника.

— Пані, ви помилилися дверима?

— Ні. Ви ж викликали Альфреда з приводу вчорашнього інциденту, він стосується безпосередньо мене. Тому я буду присутна.

Мені ні чого не відповіли, а тільки свердлили важким поглядом. Погляд я не відвела і не в такі гляділки грала. Чоловік перший відвів погляд. І найстарший начальник сказав:

— Те, що ти вчора побив двох цивільних, не лізе ні в які ворота. Тебе мені характеризували як урівноваженого і найкращого співробітника. Тому тобі просто відсторонять на місяць, вважай це відпусткою за свій рахунок.