Глава 5. Нове життя.

Лікар щось мені вколов, і я прокинулася на кушетці. У голові пронеслися спогади: як мене забрали з планети, як уже понад два тижні живу і працюю на кораблі. Озирнулася і побачила поруч із собою Генрі, Рональда, Альфреда, королеву Мартіну. Сльози самі собою покотилися по щоках. Лікар допоміг мені сісти і дав якусь таблетку і воду.

— Це заспокійливе, — ласкаво сказав він.

— Як довго була ця процедура?

— Три години, хоча за твоїми відчуттями мало бути більше.

Я тільки кивнула, встала з кушетки. До мене підійшла королева і ніжно обійняла.

— Ходімо, відведу в твою кімнату, тобі потрібно прийти до тями.

— Я не хочу залишатися сама. Я там ледь з розуму не зійшла від самотності.

— Що ти пропонуєш?

— Можна я піду на п'ятий рівень, спробую відволіктися.

— Іди, хлопці, пригляньте за нею.

Брати вклонилися королеві і пішли зі мною. Мені хотілося, щоб мене обійняли, але навіть зараз я не могла сказати, хто з них мені подобається більше. Несподівано вони мене вдвох обійняли.

— Дякую.

Хлопці відвели мене в кінозал і замовили комедійний фільм. Мені було навіть дуже смішно, і справді змогла відволіктися. Не очікувала, що так швидко вийде переключитися. Після фільму попросила провести мене в мою кімнату, дуже хотілося спати.

— Спасибі вам, — сказала я збентежено.

Йдучи до себе Рональд сказав братові:

— Адже вона нам обом подобається. І ми їй обидва подобаємося.

— Упевнений?

— Так, я Ларису просив дізнатися, вона в Ізи запитувала. Вона ніяк визначитися не може, хто їй більше подобається.

— Якось ніяково.

— Так. Думаю, потрібно натякнути, щоб Іза визначилася найближчим часом, так буде простіше для нас.

— Ти ж не будеш ображатися, якщо не на твою користь?.

— Ні. А ти що, образишся? — запитав Рональд

Альфред розсміявся і сказав:

— Ні, звісно.

Брати підсіли до мене вранці за сніданком і так обидва загадково посміхнулися, що мені стало ніяково.

— Ви щось хотіли сказати?

— Так, але ти спочатку доїси, — сказав Роні.

Постаралася швидше доїсти й віднесла посуд. Повернулася до них. Вони тихо сперечалися, хто почне першим:

— Що ви хотіли мені сказати?

— Попросити, — сказав Альфред.

— Ізо, ми з братом хотіли тебе попросити, — почав Рональд.

— Щоб ти вибрала когось одного з нас... — продовжив Альфред.

— Як хлопця, — швидко додав Рональд.

— А другого як друга.

— Коли вам дати відповідь?

— Можна відразу, — сказав Рональд.

Я зніяковіло мотнула головою.

— Гаразд, думай. Ми на кілька днів полетимо на одну планету. Там була аварія нашого військового корабля. Як прилетимо, потішиш, хто.

— Коли ви відлітаєте?

— Через три години, — сказав Альфред.

Я подивилася на одного і другого, згадуючи свої роздуми про те, з ким би я хотіла бути. Але в мене язик не повертався сказати їм про це. Я ще встигла прийти попрощатися перед польотом.

— Я вже вирішила, але скажу, коли прилетите.

— Правильно, щоб вони не нервували, — сказав у мене за спиною їхній командир, — вам пора йти звідси, панянко.

— Гарного польоту, — побажала я їм і пішла.

Королева посміхнулася, побачивши мене. Щось було незвичне в її поведінці.

— Ізабелло, я хочу тебе удочерити, — сказала вона щасливим голосом.

— Навіщо?! — щиро здивувалася я.

— Ти для мене стала як дочка, якої у мене ніколи не було. Загалом, сьогодні прибуває мій чоловік із синами, і я обговорю з ним це питання. І ще я хочу, щоб до тебе перестали ставитися як до живої ляльки, з якою я граюся. Я ставлюся до тебе як до доньки. Гаразд, давай змінимо тему. Ти визначилася, хто з братів тобі більше подобається?

— Так, хоча це було і складно.

— Ну, зустрічатися з двома ти не можеш, — я тільки кивнула. — І хто це?

— Альфред. Відразу думала, що Роні, але потім зрозуміла, що ні, саме Альфред.

— Думаю, ви характерами ближчі з ним. Ти їм уже сказала?

— Ні. Вони сьогодні самі мене поставили перед вибором. І хлопці на кілька днів відлітають на планету.

Підійшла до великого вікна, у ньому було видно планету, куди полетіли брати.

— Так, там нещодавно наш розвідувальний корабель розбився. Мені говорили, що його збили.

— Я сказала, що вже визначилася і скажу їм, коли вони прилетять.