Глава 4. Полювання.

Вирішила спробувати вбити урсу на світанку, коли вони йдуть у нори. Вибрала зручну місцину, щоб поруч була зручна для мене скеля, у разі чого щоб можна було швидко залізти, і нора урси.

Дочекалася сходу сонця і коли урсів стало зовсім мало, напала на одну з останніх. Вони розміром були напевно з корову, якщо не більше. Тільки схожого з коровою нічого не було. На моє щастя і, напевно, велике везіння, мені вдалося її вбити, при цьому самій не отримавши жодної подряпини. Тільки була вся в крові з ніг до голови. Я розуміла, що часу в мене небагато, і стала швидко відрізати великий шматок м'яса від тушки. Бо скоро можуть з’явитися й інші хижаки, ті самі птахи, інших поки що не бачила. Йдучи на полювання виклала всі речі з рюкзака в спальник, зв'язала його мотузкою, закріпила на скелі, щоб не пропав. Взяла тільки каструлю і ніж. Поклала два великі шматки м'яса в рюкзак і поспішила геть від туші. За хвилину на тушу накинулися великі птахи, схожі на орлів.

 Я відразу пішла до річки, до найдрібнішої її частини. Роздяглася і навіть ризикнула зайти до пояса, швидко змила з себе кров урсів і вийшла. Випрала одяг, у якому була. І одразу ж його одягнулася. Користуючись тим, що поруч нікого немає, порізала м'ясо одразу на рюкзаку, помила його в річці, склала частину в каструлю. А решту в кульки, раніше в мене в них був одяг. Швидко випрала рюкзак, склала в нього кульки з м'ясом і каструлю, одягла рюкзак і пішла. Я пам'ятала, де бачила покинуте гніздо, і пішла до нього. Воно було на місці. Із частини цього гнізда зробила невелике багаття, обклавши його заздалегідь камінням, приготувала на ньому м'ясо. Вирішивши, що помию його ще раз, тоді воно буде вже бодай придатне для вживання. Каміння швидко нагрілося і м'ясо швидко почало смажиться, щоправда воно в мене пригорало. Але я вирішила, що краще нехай пригорить, ніж буде сирим. Одразу ж пересмажила все м'ясо. Думала посмажити в каструлі, але як я її потім переносити буду, якщо вона буде розпеченою. Тож краще буду зберігати в ній готове м'ясо або варити яйця.

— Має на довго вистачити, якщо не протухне.

Після свого готування вже помітила, що сонце сідає, а я далеченько від свого місця ночівлі, ще й з купою м'яса, що пахне. Швидко пішла до того місця, де знайшла пташине гніздо. Воно було на два метри донизу по скелі і приблизно такий самий виступ як той на якому я спалю. Спустилася і вже змогла відпочити. Усю ніч чула, як поруч ходять урси і гарчать. Мабуть чують запах м'яса. Добре, хоч ніхто не поліз в урвище. Зате я нарешті наїлася.

Вночі вдалося навіть поспати кілька годин, а вранці, коли урс перестало чути, пішла до свого місця проживання. Рюкзак з м'ясом спочатку думала поставити на виступі, але потім зрозуміла, що він буде багато місця займати, і примудрилася його підвісити на кількох невеликих виступах і закріпити мотузкою.

— О, хтось повернувся з нічної прогулянки ще й зі здобиччю, — сказав Пауло, він мене трохи дратував

Подивилася на нього, знову не один, а з усією компанією. Вони з цікавістю розглядали мій рюкзак. Вирішила віддати їм частину м'яса, раз я в них там погосподарювала і дещо забрала, думаю буде справедливий обмін.

— Можу поділитися, — сказала я їм.

Чоловіки пожвавилися, мабуть були голодними. Я повернула рюкзак до себе на виступ і діставала шматки смаженого м'яса і кидала їм. Вони досить успішно ловили його.

— Сполосніть від піску, — порадила їм.

— Кого ти спіймала на вечерю? — поцікавився чоловік, якого я прийняла у них за головного.

— Урсу.

Ті, хто почав їсти м'ясо, ледь не подавилися.

— Урсу?! Як?

— Мовчки, — огризнулася я.

— Спасибі, — сказав їхній головний, — може, повернешся в будинок?

Я мотнула головою і теж стала жувати пригоріле м'ясо. Через кілька годин підійшов один із чоловіків. Як на мене, він був трохи повненький і чимось схожий на порося. Він із цікавістю подивився на мене і спробував забратися до мене на скелю. Було цікаво спостерігати за його спробами. Напевно, вирішив, раз я одна, то зі мною можна робити все що завгодно. Ну-ну, залізь, спробуй. Я ж можу і вниз скинути. Він піднявся максимум на метр від землі й плюхнувся вниз.

— Злазь звідти, малявка! — гнівно заявив він.

— З чого б це? — зі знущанням запитую.

Він червонів, бліднув, було видно, що він злий.

— Я до тебе доберуся, і тоді ти не втечеш від мене.

— Ага, і будеш знущатися наді мною, як і над Мариною з Танею.

Він зі злістю подивився на мене. Розвернувся і пішов геть. Після нього прийшов їхній головний.

— Іза, — покликав він мене.

Я здивувалася і виглянула, подивилася на нього.

— Спасибі за м'ясо і пробач за Рамона, він узагалі совість втратив.

— Помітила. А як вас звати?

— Метью. Можна до тебе піднятися?

— Навіщо, може я вам не довіряю.

— Я не заподію тобі шкоди.

— Так, звісно. Я чула, як ви не завдаєте шкоди дві чи три ночі.

Метью скривився немов від ляпаса і сказав:

— Я в цьому участі не брав. Хлопці тоді зовсім з котушок злетіли і було краще не лізти. Я зміг їх втихомирити за два дні, але дівчата потім все одно втекли і загинули. Хоча їх би вже ніхто не чіпав.